Пошук по сайту

Віртуальні виставки

«Містобудування – його життя»

Успіхи архітектури України в XX столітті пов’язані з іменами багатьох славетних архітекторів. Згадаємо хоча б імена – Андрія Меленського, Григорія Григорович-Барського, Іогана Шеделя, Вікентія і Олександра Беретті, Степана Ковніра, Владислава Городецького, Володимира Николаєва, Павла Альошина та інших.

До плеяди видатних архітекторів 1940-1950 рр. ХХ століття належить майстер зодчества Володимир Гнатович Заболотний – відомий український архітектор, засновник і перший президент Академії архітектури України, лауреат Сталінської премії І ступеня, лауреат премії СРСР, лауреат Шевченківської премії.

Народився в с. Карань Переяславського р-ну на Полтавщині (тепер с. Турбалівка Київської області), 13 серпня 1898 р., в сім’ї майстра по виготовленню церковного оздоблення. З юних літ писав художні картини, оформлював декорації для вистав, захоплювався музикою, чудово грав на скрипці.

1919 року він успішно закінчив гімназію, де здобув ґрунтовну гуманітарну освіту, велику роль в цьому зіграв викладач гімназії Карл Аре. 1921 року Володимир вступив до Українського архітектурного інституту в Києві.

Через деякий час після злиття Київського архітектурного інституту з Інститутом пластичних мистецтв і створенням Київського художнього інституту, Володимир Заболотний продовжує навчання на архітектурному факультеті в майстерні найвидатнішого київського архітектора, професора Павла Федотовича Альошина.

Вже на старших курсах Заболотний виступав як асистент відомого архітектора, професора Валер’яна Рикова, консультував учнів молодших курсів. У 1928 р. Володимир Гнатович захистив дипломний проект і став кваліфікованим спеціалістом. Серед перших його праць: «Соцмісто» у Кривому Розі, клуб у Дніпродзержинську, робочі селища в Донбасі. За своє довге творче життя видатний архітектор брав участь у розробленні генеральних планів Кременчука, Черкас, Комінтернівська, проектуванні та будівництві визначних громадських споруд.

На початку 30-х років В. Заболотний викладав архітектурне проектування в Київському художньому та Київському інженерно-будівельному інституті. Одночасно був головним архітектором Державного інституту проектування.

У 1935-1936 роках Володимир Гнатович разом із своїми учнями з Київського інженерно-будівельного інституту проектує і споруджує в Парку піонерів м. Києва технічний, агробіологічний й військовий павільйони та театр ляльок.

Найзначнішою спорудою довоєнної пори, збудовану 1936-1939 рр. за проектом В. Заболотного, був будинок Верховної Ради. Крім нього, учасниками творчої групи були архітектори Сергій Григор’єв, Валер’ян Риков, Яків Штейнберг.

Головне в архітектурному обличчі цієї споруди – масштабність щодо навколишньої забудови, планова компактність, логічність конструктивного вирішення. Триповерхова прямокутна в плані споруда вдало вписується в складну забудову оточення. Центральним ядром будинку є двоповерховий восьмикутний в плані сесійний зал, перекритий металево-скляною банею. Його оточують взаємопов’язані холи, кулуари і службові кабінети. Плафон парадного вестибюля розписаний на тему «Квітуча Україна» (художники В. й Борис Щербакови). Білостінний будинок відзначається стрункістю композиції і вишуканою простотою форм, обрамлено шестиколонним портиком стилізованого корінфського ордера, інтер’єри оформлено в стилі українського народного декору. Парапет прикрашено ліпними візерунками.

В оздобленні інтер’єрів використано декоративне тинькування, природний мармур, дерева цінних порід, нікельований метал, високоякісне скло, шкіру, карбування і розписи – за мотивами народного мистецтва.

Цей будинок добре пов’язаний з архітектурою Маріїнського палацу, що поруч. Будинок Верховної Ради – епохальний твір, найвище досягнення української архітектури ХХ ст. Одразу по закінченні його спорудження він дістав високу оцінку відомих архітекторів.

Під час війни цей будинок було спалено. 1949 року В. Заболотний відбудував його, а з боку Першотравневого парку прибудував до нього напівкруглий корпус з внутрішнім подвір’ям.

За цю споруду у 1940 р. Володимиру Заболотному присуджено Державну премію. Споруді судилося відіграти воістину історичну роль у проголошенні незалежної України, розвитку парламентаризму. Будівля нині відома по всій Україні, за її межами і прославила Володимира Гнатовича.

Заснувавши в 1945 році Академію архітектури, а з 1956 року ставши її першим президентом, В. Заболотний одночасно займається і створенням при ній наукової бібліотеки, та навіть самостійно виготовляє книжкові стелажі, які й досі зберігаються в бібліотеці, названій його ім’ям. Як професор Київського державного художнього інституту він виховав плеяду здібних архітекторів, вчених, серед них: Мусій Тимофійович Катернога, Григорий Никонович Логвин, Віктор Петрович Самойлович, Юрій Сергійович Асєєв, Дмитро Нилович Яблонський, Авраам Мойсейович Мілецький, Юрій Іванович Хіміч та чимало інших. В. Заболотний був визначним педагогом.

«Вчитись у нього було важно, але дуже цікаво. Він весь час вимагав нові ескізи і казав учням: «Ви можете краще!», – згадував його учень, заслужений архітектор України Сергій Костянтинович Кілессо.

Заболотному належить ідея вчити студентів на конкретних практичних прикладах і працювати над реальними проектами. В створенні у Києві автовокзалу і палацу піонерів значну роль відіграв зодчий Авраам Мойсейович Милецький – учень Заболотного.

Останні роки Володимир Гнатович Заболотний зробив надзвичайно великий внесок у розвиток науково-дослідної роботи в галузі архітектури, будівництва і образотворчого мистецтва, як організатор, керівник і ідейний натхненник нових досягнень. У 1957 році він очолив відділ історії українського мистецтва при президії Академії будівництва і архітектури Української РСР, створений за його ініціативою. Так розпочався останній період його діяльності. Відділ визначив своїм завданням узагальнення та висвітлення багатовікового розвитку і здобутків українського мистецтва. Очолюваний В. Заболотним великий колектив українських мистецтвознавців розпочав роботу над «Програмою з історії українського мистецтва», що окремими розділами охоплювала всі його види. За цією програмою, спираючись на мистецтвознавчі здобутки минулого і власні дослідження, протягом 1957-1962 рр. у відділі створені: однотомник «Нариси з історії українського мистецтва» і авторський рукопис шеститомної «Історії українського мистецтва» (з ілюстраціями). У 1971 р., вже посмертно, за «Історії українського мистецтва» відзначений Державною премією ім. Т. Шевченка.

Талановитий архітектор помер 3 серпня 1962 р. Володимира Гнатовича поховано на Байковому кладовищі. На жаль, досі в Києві не увічнено його ім’я в назвах. Хоч, правда, архітектори, як, певно, ніхто, залишають пам’ять про себе у своїх реалізованих проектах.

Володимир Гнатович Заболотний не тільки видатний архітектор, а й вчений, педагог і громадський діяч. Самостійно навчився грати на скрипці, володів мистецтвом чеканки та лиття з металу. Він був чудовий художником-пейзажистом, акварелі його витончені й легкі, це ще одна маловідома сторона творчості Заболотного. У 1950-х роках Володимир Заболотний написав більше двадцяти зображень річок Дніпра та Трубежу, різноманітні пейзажі та багато інших дивовижних куточків Переяславщини. Весь творчий доробок митця проникнутий національним колоритом та глибоким відчуттям любові до народних витоків. Унікальна колекція проектів, фотографії споруд, архівні документи, малюнки, акварелі, портрети, виконані Володимиром зберігаються в родинному будинку міста Переяслав-Хмельницький, в меморіальному музеї академіка В. Заболотного.

Видатний український зодчий залишив після себе значний науковий та художній спадок. Його творчість вплинула на хід формування української культури в галузі архітектури та мистецтва.

1. Альошин П. Ф. Будинок Верховної Ради УРСР в Києві / П. Ф. Альошин // Архіт. Рад. України. – 1939. – № 11. – С. 3–16: іл.
2. АрхітекторВ. Г. Заболотний : біобліогр. портр. (1898—1962) : до 100-річчя від дня народж. / [уклад. О. Б. Шинкаренко]. – Київ : Укрархбудінформ, 1998. – 46 с. : іл., портр. – (Видатні зодчі України).
3. Бондаренко Р. І. Заболотний Володимир Гнатович // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. – Київ: Наук. думка, 2005. – Т. 3: Е – Й. – С. 183.
4. Грачова Л. М. Архітектор Володимир Гнатович Заболотний / Л. М. Грачова. – Київ: Будівельник, 1967. – 44 с.: іл. – (Видатні зодчі України).
5. Заболотний В. Будинок Верховної Ради УРСР / В. Заболотний // Архіт. Рад. України. – 1938. – № 1. – С. 15–21.
6. Заболотный В. И. Проект здания Верховного Совета УССР в Киеве / В. И. Заболотный // Архитектура СССР. – 1941. – № 3. – С. 8–9.
7. Заболотний Володимир Гнатович / упоряд. А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський; за ред. А. В. Кудрицького // Мистецтво України: біогр. довід. – Київ: Укр. енциклопедія, 1997. – С. 246.
8. Кілессо С. Володимир Заболотний – архітектор, вчений, педагог / С. Кілессо, М. Карпенко // Пам'ять століть. – 2008. – №1/2. – С. 140-142.
9. Кілессо С. Нетлінний слід: архітектори – Києву / С. Кілессо // Вечірній Київ. – 1980. – 12 трав
10. Махінчук М. Г. Переяславський скарб [Текст] : документальна повість / М.Г. Махінчук. – Київ: Молодь, 1989. – 199 с.
11. Некрасов В. В. Г. Заболотний / В. Некрасов, П. Гасовський. – Київ: Мистецтво, 1947. – 40 с.
12. Рихтік А. Архітектор, учений, педагог: до 100-річчя від дня народження В. Заболотного / А. Рихтік // Дати і події. 2018 друге півріччя: календар знаменних дат. – 2018. – № 2. – С. 33-37.
13. Силин О. П. Видатний архітектор В. Г. Заболотний / О. П Силин // Український історичний журнал. – 1974. – № 12. – С. 111-116.
14. Ясневич В. Е. Мастер советской архитектуры, организатор науки, творческая личность : к 90-летию В. И. Заболотного / В. Е. Ясневич // Строительство и архитектура. – 1989. – № 5. – С.24-26. : портр