Пошук по сайту

Наш регіон

IX – XVI ст.

З утворенням на базі ранньослов'янських племен єдиної давньоруської держави – Київської Русі (ІХ—XV ст.) до її складу на території сучасного Поділля увійшли племена уличів і тиверців.

З посиленнями феодальної роздробленості Стародавньої Русі і виникненням окремих удільних князівств у кінці ХІ ст. в Наддністрянщині утворюються Теребовлянське князівство, а згодом, з 1141 р. – Галицьке, до складу якого увійшла південна частина сучасної Хмельницької області колонізована князем Васильком Ростиславовичем (Теребовлянським), більш відома як Пониззя.

Адміністративним і культурним центром давньоукраїнського Пониззя XII – XIII ст. було місто Бакота, що привернуло до себе увагу літописців поряд з іншими населеними пунктами середнього Подністров’я (Ушиця, Каліус). У той час, коли Данило Романович шукав допомоги проти золотоординців в Угорщині та Польщі, галицькі бояри розділили між собою і стали на них правити як незалежні господарі. Боярин Доброслав Судич захопив у 1240 р. Пониззя з Бакотою і став жорстоко експлуатувати його населення. Це стало причиною селянського повстання, яке спалахнуло у 1241 р. на Пониззі, а згодом поширилося на всю Галицьку землю.

Крім подністровського регіону, важливе місце в давньокиївський період відігравали землі, які лежали між верхів’ями Південного Бугу, на Случі, аж до Тетерева. Вказана територія, що займала південно-східну частину Волині і північно-західну частину Поділля, відомі в історичній літературі під назвою Болохівська земля. Матеріали проведених археологічних досліджень показали, що Болохівська земля являла собою економічно розвинений і густо заселений край. Вивчення городищ засвідчили, що вони є рештками важливих економічних і воєнно-стратегічних центрів, які виникли у процесі феодалізації краю та необхідності його оборони від половецьких вторгнень.

У 1241 році монгольські війська увірвалися на землі Поділля. Згідно з літописами та археологічними даними від монгольського нашестя 40-х років XIII ст. постраждала переважно північна частина Болохівської автономної території. Від орд Батия загинуло населення літописного Божська (Летичівський район), с. Болохова (Шепетівський район), літописного Городища (Шепетівський район) та болохівське місто Кудин.

З того часу наш край потрапив під владу ординських ханів, що відкинуло його розвиток на кілька століть назад.

За свідченням літописців, лише 1362 рік можна вважати відліком визволення з-під татарської влади. Саме тоді Великий литовський князь Ольгерд перемігши татар залишив частину війська на Поділлі, призначивши командувати ним своїх племінників князів Коріатовичі.

Першим удільним князем Подільської землі з резиденцією в місті Смотричі був Юрій Коріатович. За часів князювання Юрія Коріатовича почали інтенсивно зводитись оборонні укріплення у вигляді мурів, башт і підземних сполучень, і тим самим було покладено початок будівництву могутньої фортеці. У 1374 році князь Юрій надав місту магдебурзьке право.

З середини XV ст. частішають спустошливі кримсько-татарські напади на Поділля та Південно Східну Волинь. Лише під час нападу на Поділля, Волинь і Галичину у 1575 р. татари полонили понад 55 тис. осіб. Все це, безперечно, зумовило спустошення поселень краю. Однак в наступні десятиріччя вже спостерігається збільшення кількості поселень і населення в них.

Після Люблінської унії (1569) землі Брацлавщини та Волині відійшли до Польщі. Загарбані землі заселяє польська шляхта, в її руках зосереджуються основні земельні володіння. Виникають фільварки, сільські поселення збільшуються у розмірах. Свого часу М. Грушевський назвав Люблінську унію 1569 р. «ланцюгом насильств над українським населенням», адже литовське панування замінилось гіршим польським.