Закрити
фото
logo

 
Бібліотека українського воїна Збережи довкілля Щодо неприйнятності ідей федералізації України
Як нас знайти:
29000, м. Хмельницький,
вул. Героїв Майдану, 28
тел./факс: (0382) 79-47-31
тел.: 65-80-84
e-mail: library.ounb.km@gmail.com
 
X

Пошук по сайту

Віртуальні виставки

«Ескіз у сутінках епох»

(До 100-річчя з дня народження Олени Нилівни Яблонської)

Віртуальна довідка

(відділ мистецтв)

Олена Нилівна Яблонська – талановитий художник-живописець, графік, ілюстратор дитячих книг, рідна сестра відомої української художниці Тетяни Яблонської.

Народилася Олена Яблонська 28 серпня 1918 року в м. Смоленську. Її батько Ніл Олександрович, людина освічена та наділена багатьма талантами, був хранителем Смоленської художньої галереї. Мати Віра Георгіївна викладала іноземні мови. Тож і не дивно, що усі троє дітей (Тетяна, Олена та Дмитро – згодом відомий український архітектор) отримали блискучу домашню освіту: Тетяна пішла одразу у сьомий, Олена – у п’ятий клас.

1929 року родина переїжджає до Одеси, згодом – у Кам’янець-Подільський та Київ.

Родина Яблонських – особливе сузір’я в духовно-мистецькому житті України. Прищепив любов до прекрасного з допомогою фарб і пензлів батько сімейства – Нил Олександрович. Він став для дітей першим і головним учителем. Нил Олександрович Яблонський виховував дітей в дусі любові до мистецтва, навчав відчувати живу форму, розвивав уяву. Домашня художня освіта була поставлена дуже серйозно.

У 16 років, завдяки батьківській підготовці, Олена Нилівна вступила до Київського художнього інституту (нині НАОМА – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) на живописне відділення. Малюнок, виконаний на вступних іспитах, привернув увагу своєю академічною майстерністю. Олена, так само як і її сестра Тетяна, вчилася у Ф. Кричевського, а також у П. Котова, К. Єлева, О. Шовкуненка.

Студентські роки запам'яталися прекрасним періодом свободи та цікавими зустрічами, новорічними балами. Олена прекрасно танцювала. У ті роки студенти самі прикрашали будівлю художнього інституту, свята запам'ятовувалися на все життя.

Саме в період студентства Олена Нилівна вперше зіткнулася з нерозумінням, певною мірою неприйняттям своєї творчості. Дипломна робота Яблонської в Київському художньому інституті називалася «Купання дітей в Дніпрі». Олена Нилівна витратила багато сил на цю роботу. Малювала дітей, які плескалися у воді й раділи сонячному дню. Та коли вона принесла здавати картину, почула: «Так не буває! Немає «простих дітей», є піонери, і за ними повинен наглядати вожатий». Олена Нилівна переробила картину, та якась сумна вона вийшла – не вільна, не весела. За роботу отримала четвірку.

Щойно закінчила інститут, як почалася війна. На три роки сім’я покинула столицю.

У 1944 році сестри повернулися до Києва. Жили в комунальній квартирі на вулиці Леніна. У ці дві маленькі кімнатки з'їжджалися після війни всі родичі, приїхав і чоловік Євген, і якийсь час молоді жили в загальній кухні, за ширмою. Війна закінчилася, настав час відбудовувати зруйноване.

Олена знову занурюється в живопис – їде з групою художників на Донбас, де як раз відновлювали домну. Гули машини, валив дим, всюди бруд, попіл. Проїжджаючи по зруйнованому Донбасу, Яблонська жадібно виглядала хоча б «шматочок» чогось радісного, вишукувала надію. Але все було темним, сірим і похмурим. Вона шукала бажану радість і таки знайшла місце, де вже реставрували домну і молоді дівчата в білих хусточках про щось розмовляли один з одним, жартували, сміялися. Олена почала робити перші замальовки. Їх помітив керівник групи і порадив написати картину. Та робота називалася «Відновлення домни» і була представлена в Москві на першій післявоєнній виставці. «Всі картини на тій виставці були такі похмурі й сірі, – ділиться спогадами Олена Нилівна, – що моя відразу ж впадала в очі – світла, весела, сповнена радості і тепла».

За картину Олена Нилівна отримала навіть грошову премію. Після «Відновлення домни» темою робіт художниці стала радість: радість тепла, світла, радість пізнання, радість любові...

Зі слів Олени Нилівни, її чоловік, живописець Євген Волобуєв, також бачив красу в навколишньому житті. Він зупинявся: над калюжею, біля старого сараю, по якому пробігала кішка. Писав те, що подобалося йому. Те, що знаходило відгук у його душі. Євген Всеволодович вважав, що об’єктивної краси не існує, є тільки краса в душі художника, краса, яку він прагне донести до людей.

«Звістка про нагороду» – картина, що змінила життя художниці. Це була також радісна картина: хлопець на мотоциклі приїхав на поле, де вирощують буряк, розмахує газетою зі звісткою про нагороду дівчат за найбільший врожай. Дівчата біжать йому назустріч. Сонячні промені виблискують на хустинках, полі, буряках. Але знову Олені Нилівні кажуть: «Картина «неправильна». Художниця написала так як «треба». Приїжджає чорна Волга, з неї виходить бригадир, голова колгоспу, в чорних костюмах, краватках, тиснуть дівчатам руку та поздоровляють. Але картина вийшла занадто презентабельна та невесела. Єдиною радістю було оте сонечко на хустинках та буряках. Євген Всеволодович, побачивши роботу, зауважив, що «вона вся блищить, а так не має бути, взяв і притушив усі ті промінчики...»

Після цього випадку чоловік і сказав: «Краще ілюструй книжки, у тебе це добре виходить».

Яблонська стала створювати малюнки до книг у видавництві «Веселка». Хотіла дати дітям радість, тим більше, що свої підростали. Вона багато малювала своїх дітей, в книгах зображені і син Женя, і дочка Наталка, і дочка сестри, Оля. Її живе безпосереднє сприйняття світу, ясні фарби, несподівані композиції подобалися дітям.

Олена стала визнаним графіком. За 20 років проілюструвала сотні дитячих книг. Ціле покоління пам'ятає: «Читаночка», «Катруся», «Кую, кую чобіток», «Малятам-соколятам», «Я малий собі гуцулик», «Барвиста книжка», «Загадки», «Хитрий лис фарбує ліс», «За лісом за пралісом золота діжа сходить», «Ластівка з Лужиці» і багато, багато інших – саме вони зробили Олену видатним ілюстратором дитячої книги. На цих ілюстраціях виросло не одне покоління дітей.


Утім, коло діяльності Олени Нилівни цим не обмежувалося. Водночас (1945-1975 рр.) вона викладає в художній школі, згодом – у Художньому інституті, її студенти – скульптори та графіки.

З початку 1970-х Олена Нилівна Яблонська знову починає писати, присвячуючи себе станковому живопису. Її образотворчий талант, що не до кінця розкрився в ілюстраціях, ніби виривається на волю. Картини з’являються на багатьох виставках, потрапляють до художніх музеїв країни, приватних колекцій.

У творах останніх років зазвичай соковитий, насичений колір її палітри набуває ніжності й легкості. І здається, що Олена Нилівна проникає в саму душу природи — оскільки цю душу вона відчуває як ніхто інший.

Все, чим все життя займалася Олена Яблонська – робилося з величезною любов'ю, радістю і оптимізмом. Чи було це викладання, живописні твори, дитячі книги, виховання дітей. У кожну справу вкладалася душа. Вся, без залишку...

Померла видатна художниця 25 березня 2009 року в Києві, похована на Байковому кладовищі.

Твори Олени Нилівни Яблонської представлені в Національному художньому музеї України, в музеях, галереях і приватних колекціях в Україні, Німеччині, Англії, США та в інших країнах.


КАРТИНИ





Література

  • Куровець О. «Привітання життя» Олени Яблонської / О. Куровець // Кур’єр Кривбасу. – 2010. – № 244/245. – С. 423-426.
  • Крони українського саду. Олена Яблонська. Ескіз у сутінках епох // Дзеркало Тижня. – 2008. – № 30. – С. 11.
  • Олена Нилівна Яблонська / упоряд. А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський; за ред. А. В. Кудрицького // Мистецтво України: біогр. довід. – Київ: Укр. енциклопедія, 1997. – С. 673.

Інтернет-ресурси


 

Сайт розробив: Гриняк Олександр
завідуючий відділом інформаційних технологій
Хмельницької ОУНБ
e-mail: cooler.green@gmail.com