Пошук по сайту

Віртуальні виставки

Жінки у дзеркалі історії

до 100-річчя святкування Міжнародного жіночого дня

Жінка – уособлення ніжності і краси, мудрості й терпеливості, віри та надії, любові й оберега усього найсвятішого й найсокровеннішого, що послано людині Всевишнім. Від жінки починається світло народження дитини; з її вельоновою шлюбною ходою шириться наша дорога в усвідомлене самостійне життя; її співами розкрилюється материнська радість.

Немає ні ранку, ні дня, ні вечора, ані ночі, аби жіночий погляд не засвічував сім’ї, родині, громадянству, суспільству бодай одну зірку – на щастя любові до Творця, матері-батька, дітей, довкілля.

Жінка і її дари Божі, її велич і земні подвиги в ім’я майбуття та прийдешніх, навіки закодовані в історичних співанках - хроніках та легендах; про неї складено думи, казки, написано найкращі, у світовій культурі, книги.

Княгиня Ольга

Легендами овіяний образ княгині київської, дружини князя Ігоря — Ольги, мудрої державної діячки, керівника і воїна, її діяльність залишила помітний слід у східнослов'янській історії. Велика княгиня Ольга відома широкому загалу як свята й рівноапостольна церковна діячка.

Прийнявши християнство, вона ненасильницькими методами сприяла його поширенню на Русі. Згідно з літописною традицією, Ольга була родом із Пскова, доводилась родичкою, правлячому тоді на Русі, Олегу. У 903 році її віддали заміж за Ігоря, сина Рюрика, майбутнього великого князя, якому на той час виповнилось 25 років. Оскільки в 903 році вона була ще маленькою дівчинкою, шлюб спочатку був номінальним. Юність княгині припала на другу половину правління Олега, період, позначений бурхливими подіями, зокрема, походами на Візантію. Після смерті Олега, чоловік Ольги, Ігор Рюрикович став повновладним правителем Русі. Далекі походи Ігоря відволікали від внутрішніх подій, і Ольга дедалі більше входила у справи управління державою. Ольга у справах держави спиралась на християн, поступово схиляючись до їхньої віри. У 942 році в Ігоря й Ольги народився син Святослав.

Восени 945 року Ігор вирушив за даниною до древлян, де й був убитий. Після непередбаченої смерті Ігоря влада перейшла до рук його дружини Ольги (995- 964 рр.), бо син покійного Святослав ще не досяг повноліття. Ольга виявилась надзвичайно вольовою та владолюбною особою, і тривалий час, після досягнення Святославом повноліття, продовжувала управляти величезною державою. Князювання Ольги помітно вплинуло й на відносини Русі з іншими країнами, насамперед, Візантією. На відміну від своїх попередників, Ольга намагалась розв'язувати проблеми, що виникали, не силою зброї, а шляхом переговорів, не прагнула загарбати чужі землі. Насамперед, вона домагалася зростання міжнародного авторитету Русі, її визнання, найбільшими на той час державами, рівноправною. Так, Ольга особисто очолила велике посольство до Константинополя. Ольга зробила спробу ввести країну у сферу міжнародних відносин у Центральній Європі. У роки правління Ольги не відбулось воєнних зіткнень. Ольга до кінця свого життя фактично управляла Руссю. Померла велика княгиня Київська 11 липня 969 року. Поховали її, за християнським звичаєм, в одній із, побудованих нею в Києві, церков. А у «Повісті минулих літ» згадується, що її онук, князь Володимир, переніс останки княгині до Десятинної церкви Богородиці й поховав у кам'яному саркофазі. Багато із того, що задумала, але не змогла здійснити княгиня Ольга, продовжив її онук, Володимир Великий, який хрестив усю землю Руську.

Роксолана

З початку правління Роксолани розпочався період, який історики називають «правління привілейованих жінок» — період впливу дружин султанів на своїх чоловіків (друга половина XVI — перша половина XVII століття).

Настя Лісовська – донька рогатинського священика Гаврила Лісовського народилась у перших роках XVI ст. У 1520 році потрапила в татарський полон. Вона була продана в рабство й потрапила в гарем турецького султана Сулеймана. Розумна, вродлива й енергійна Роксолана мала великі здібності, писала вірші, досконало знала французьку мову. Отримавши ще вдома хорошу освіту,

Настя постійно поповнювала її читанням різних мудрих книг у султанській книгозбірні. Вона була однією з найосвіченіших тоді у світі жінок, відігравала значну роль у політичному житті Османської імперії, стала першою порадницею падишаха. Роксолана цікавилась міжнародними справами, мала великий дипломатичний хист. Вона вільно спілкувалась з послами європейських країн, листувалася з правителями Венеції та Персії, перебувала поруч із Сулейманом на прийомах і бенкетах. Роксолана мала великий вплив на свого чоловіка, на політичне та соціальне життя Османської імперії. І все це відбувалось на Сході, де для жінки неприпустиме втручання в державні справи. А Роксолані був даний титул великої султанші Стамбульської. Такої честі не знала жодна жінка Туреччини! 41 рік пробула Настя Лісовська султаншею Туреччини. Саме стільки наймогутніша у світі держава не чинила нападів на Україну, більше того, ще й стримувала татар. Розуміючи неможливість повернення до рідного краю, Роксолана прагнула полегшити долю свого нещасного народу.

Роксолана померла 18 квітня 1558 року (за іншими версіями — 1561 або 1563). Після її смерті Сулейман проводив активну діяльність на її честь, по всій імперії збудував велику кількість об'єктів, присвячених Роксолані.

Ім'я Роксолани ввійшло в історію як символ розуму, стійкості духу, величі, показавши всьому світу, що таке краса, мудрість і чарівність української дівчини.

Маруся Чурай

Одне з імен, яке стало невмирущою легендою, — Маруся Чурай — українська народна поетеса, співачка та композиторка, яка, за словами М.Стельмаха, «все своє любляче серце по краплині сточила в неперевершені пісні, що й зараз бентежно озиваються в наших серцях і вражають нас глибиною і щирістю висловленого в них почуття, довершеністю форми, чарівністю мелодій…».

Життя Марусі Гордіївни Чурай оповите імлою давнини, його події у народних переказах набули інваріантного забарвлення, але достеменно відомо, що народилася вона у 1625 р. в Полтаві у родині полкового осавула Гордія Чурая. Це був хоробрий козак, який виступав проти польських загарбників. Він брав участь у козацько-селянському повстанні 1637 р. під проводом гетьмана Павла Павлюка. Після невдалої битви з польським коронним військом під Кумейками Г. Чурай потрапив у полон і був разом із П. Павлюком страчений у Варшаві. Полтавці оточили вдову і доньку Чурая своєю турботою. Особливо пошановували вони талант Марусі складати і виконувати пісні. Сучасні фольклористи пов'язують її ім'я із 23-ма піснями, які згодом стали народними, серед них – «В кінці греблі шумлять верби», «На городі верба рясна», «Ой у полі вітер віє», «Посіяла огірочки», «За світ встали козаченьки».

Із народних переказів дійшла до нас й історія її драматичного кохання. Марусю полюбив козак Іскра, та вона кохала іншого - Гриця Бобренка, сина полтавського хорунжого. Але той зрадив її кохання й одружився з іншою. Маруся помстилася Грицеві, отруївши свого кривдника. Суд виніс Чураївні смертний вирок. Але у справу втрутився сам Б. Хмельницький. Пам'ятаючи про заслуги її покійного батька, а також цінуючи Марусин поетичний талант, гетьман скасував вирок. Дівчину звільнили з в'язниці. Проте, незабаром у 1653 році вона померла, за одними даними, в Полтаві, за іншими - у якомусь із монастирів Московщини.

Ім'я Марусі Чурай належить лише фольклорній традиції, не підтвердженій документально, тому життя цієї талановитої співачки, як писав Леонід Кауфман у книзі «Дівчина з легенди Маруся Чурай», - це «нерозкрита таємниця української історії та культури. Образ Марусі Чурай, її чудові пісні, зокрема, «Ой, не ходи, Грицю...», надихали на творчість багатьох письменників і поетів. В їхніх творах Маруся Чурай постає перед нами духовно багатою людиною з чуйним і щирим серцем.

Минають роки, століття, а пісні легендарної «дівчини з легенди» будуть залишатись близькими й дорогими для кожного українця, бо велика любов і велика творчість - невмирущі.

Марія Заньковецька

Заньковецька Марія Костянтинівна – яскрава зірка української сцени, перша народна артистка України народилася 22 липня (3 серпня) 1860 року в селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії (нині Чернігівська область) у родині збіднілого поміщика. Закінчила жіночу гімназію у Чернігові.

Катерина Білокур

Катерина Білокур, яку сам Пабло Пікассо назвав геніальною, малювала квіти неземної краси, якими захоплювався увесь світ. І при цьому вона все життя провела у скруті, не отримала навіть початкової освіти. Народилася 7 грудня 1900 року у селі Богданівка Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині це Яготинський район Київської області) в бідній селянській родині.

Перші спроби малювати робила вуглиною на шматку домашнього полотна. Не змігши вступити через нестатки сім’ї до якогось навчального закладу, удень працювала в полі, а в вечері, попоравшись у господарстві, до ночі малювала. Пензлі виготовляла сама із щетини, використовувала фарби, які робила з буряка, бузини, калини, цибулі й різних трав.

У 20-х роках двічі хотіла вступити до художньо-керамічного технікуму в Миргороді та до Київського театрального технікуму, але не мала документів про закінчення семирічки. З раннього періоду її творчості збереглися портрет сестри Олі Білокур (1928) та колгоспниці Т. Бахмач (1932). Пізніше малює переважно квіти, вчиться компонувати, поєднувати кольори у єдину гармонійну цілість.

У другій половині 30-х – 40-х років опанувала техніку живопису. Водночас з малюванням керувала драматичним гуртком у сільському клубі, сама виступала на сцені. Перші значні роботи цього періоду – «Берізка» (1934), «Квіти за тином» (1935), «Квіти», «Портрет племінниць».

«Квіти за тином»

«Цар Колос»

Завдяки сприянню видатної української співачки Оксани Петрусенко, якій написала листа селянка з Богданівки, її творами зацікавилися працівники Полтавського будинку народної творчості. В 1940 році картини Катерини Білокур експонуються на виставці в Полтаві, потім на республіканській виставці у місті Києві. 1941 року відбулася персональна виставка її творів у Полтаві, що мала величезний успіх. Художниця побувала в Києві та Москві, де вперше побачила музеї і твори видатних митців. Більшість її творів тогочасного періоду втрачено у Москві.

Після визволення села від фашистів, Білокур створює одні з найкращих своїх творів — «Буйна», «Декоративні квіти» (1945), «Привіт урожаю» (1946) і славнозвісне полотно «Цар колос» (1949). 50-ті роки — найбільш плідний період творчості художниці. Їй допомагає Спілка художників України, вона бере участь у багатьох виставках, у Богданівку приїжджають представники української культури. Білокур зустрічається і листується з Павлом Тичиною, Миколою Бажаном, Василем Касіяном, Антоном Середою, Матвієм Донцовим, Степаном Таранушенком, Степаном Кириченком.

В 1954 році в Парижі на міжнародній виставці демонструються її картини «Цар-колос», «Берізка» і «Колгоспне поле», які високо оцінив Пабло Пікассо. Коли всесвітньо відомий маестро побачив на міжнародній виставці в Парижі картини Катерини Білокур, кажуть, що він довго стояв біля них, мов загіпнотизований, а потім назвав її геніальною і додав: «Якби в нас була такого рівня художниця, ми змусили б світ заговорити про неї».

У 1956 році Катерині Білокур присвоєно звання народного художника України. В останні роки життя художниця створила чудові картини «Півонії», «Букет квітів», «Квіти і овочі» (1959), «Натюрморт» (1960).

Померла художниця 9 червня 1961 року. А в 1977 році в селі Богданівці відкрито меморіальний музей Катерини Білокур, на території якого встановлено пам’ятник.

Творчість художниці з села Богданівки належить до найкращих надбань української культури ХХ століття, вона стала предметом вивчення й дослідження мистецтвознавців. У Яготинському історично-краєзнавчому музеї розгорнуто дві експозиції з її живописною та графічною спадщиною, а в Державному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві є великий «білокурівський» зал, в якому зібрано найкращі її творіння.

Список рекомендованої літератури

1. Артемчук А. М. К. Заньковецька / А. Артемчук // Український театр . – 2005 . – № 6 . – С. 22-23.
2. Білокур К. Фотокнига / К. Білокур . – К.: Спалах, 2001 . – 128 с. : іл.
3. Білокур К. Я буду художником! : Документальна оповідь у листах художниці, розвідках Миколи Кагарлицького / К. Білокур – К.: Спалах ЛТД, 1995 . – 368 с.: іл.
4. Горбачов А. Магічний соцреалізм : [до 100-річчя від дня народження К. Білокур] / А. Горбачов // Українська культура . – 2000. – № 11-12. – С. 18.
5. Заболотна В. Маруся : віртуальний портрет актриси і жінки, писаний її сучасниками, з погляду сьогодення / В. Заболотна // День. – 2004 . – 6 серпня . – С. 20.
6. Заньковецька Марія Костянтинівна / І. Ф. Шаров // 100 видатних імен України . – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1999. – С. 147-151.
7. Заньковецька Марія Костянтинівна / упоряд. А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський // Мистецтво України: біографічний довідник. – К.: Укр. енцикл., 1997. – С. 254.
8. Заньковецька Марія Костянтинівна : видатна українська драматична актриса / ред. А. П. Коцура, Н. В. Терес // Діячі науки і культури України : нариси життя та діяльності . – Київ - Чернівці : Книги – ХХІ, 2010 . – С. 211.
9. Кагарлицький М. Безсмертя їй ім’я : слово про Марію Заньковецьку з нагоди 150-річного ювілею / М. Кагарлицький // Урядовий кур’єр . – 2004 . – 7 серпня . – С 8.
10. Кагарлицький М. Вічна Катерина Білокур : до 50-річчя від дня смерті художниці / М. Кагарлицький // Літературна Україна . – 2011 . – 9 червня . – С. 15-16.
11. Катерина Білокур очима сучасників : Спогади, есеї, розвідки, матеріали з архіву художниці / упоряд. М. Кагарлицький . – К.: Томіріс, 2000 . – 432 с. : іл.
12. Лагідний М. З іменем княгині Ольги / М. Лагідний // Українська газета . – 1997 . – 20 листопада.
13. Макаренко О. Натхненні образом Марії Заньковецької / О. Макаренко // Культура і життя . – 2005 . – № 50 . – С. 2.
14. Ольга / С. Генник // 150 видатних українок – Івано-Франківськ : Лілея – НВ, 2003 . – С. 143.
15. Роксолана (Лісовська Настя) / С. Генник // 150 видатних українок – Івано-Франківськ : Лілея – НВ, 2003 . – С. 166.
16. Чурай Маруся / С. Генник // 150 видатних українок – Івано-Франківськ : Лілея – НВ, 2003 . – С. 214.
17. Шевчук А. Світ краси Катерини Білокур – у молодій душі / А. Шевчук // Артанія . – 2010 . – № 4 . – С. 132-136.
18. Шевякова К. Марія Заньковецька і музика / К. Шевякова // Музика . – 2005 . – № 6 . – С. 30-31.
19. Шпак В. Величну княгиню Ольгу шанували як мудрого політика / В.Шпак // Урядовий кур’єр . – 2011 . – 23 липня.

Електронні джерела:

1. Білокур Катерина [Електронний ресурс] // ukrfoto.net/people – Режим доступу: http://ukrfoto.net/people_5.html – Заголовок з екрану.
2. Заньковецька Марія [Електронний ресурс] // storinka-m.kiev.ua – Режим доступу: http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=571 – Заголовок з екрану.
3. Заньковецька Марія [Електронний ресурс] // svit.ukrinform.ua – Режим доступу: http://svit.ukrinform.ua/celebrities.php?page=Zankov.htm – Заголовок з екрану.
4. Княгиня Ольга [Електронний ресурс] // olga-pskov.ru – Режим доступу: http://www.olga-pskov.ru – Заголовок з екрану.
5. Княгиня Ольга [Електронний ресурс] // ukrfoto.net/people – Режим доступу: http://ukrfoto.net/people_73.html – Заголовок з екрану.
6. Княгиня Ольга [Електронний ресурс] // vyz.com.ua/biohrafiia – Режим доступу: http://vyz.com.ua/biohrafiia/item/247-knyaginya-olga-biografiya – Заголовок з екрану.
7. Маруся Чурай [Електронний ресурс] // ostriv.in.ua – Режим доступу: http://shkola.ostriv.in.ua/publication/code-499CED2C12CCD/list-b407a47b26 – Заголовок з екрану.
8. Маруся Чурай [Електронний ресурс] // poetryclub.com.ua – Режим доступу: http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=335&type=biogr – Заголовок з екрану.
9. Маруся Чурай [Електронний ресурс] // uk.wikipedia.org – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Маруся_Чурай – Заголовок з екрану.
10. Роксолана [Електронний ресурс] // kampot.org.ua – Режим доступу: http://kampot.org.ua/ukraine/history_ukraine/vuznachni_ludu/519-roksolana nastya -lsovska.html – Заголовок з екрану.
11. Роксолана [Електронний ресурс] // people.h15.ru – Режим доступу: Роксолана http://people.h15.ru/pub/a1559.php – Заголовок з екрану.
12. Роксолана [Електронний ресурс] // uk.wikipedia.org – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Роксолана – Заголовок з екрану.