Повнотекстова довідка «Митці ювіляри»
«Нехай лунає музика»
(М. Богословський, Й. Брамс, М. Грінченко, В. Сокальський)

Богословський Микита Володимирович

Микита Володимирович Богословський – радянський і російський композитор, диригент, піаніст, літератор, народний артист СРСР народився 22 травня 1913 р. в Санкт-Петербурзі.

У 1920-1929 роках навчався в школі у м. Ленінграді. Ще школярем брав уроки в класика російської музики О. К. Глазунова (1926-1928 рр.). Далі Микита Володимирович вчився на композиторському відділенні ленінградського музичного технікуму ім. М. П. Мусоргського, потім – в Ленінградській державній консерваторії ім. М. А. Римського-Корсакова по класу композиції, яку успішно закінчив у 1934 р.

У списку творів М. В. Богословського – симфонічна і камерна музика, твори для музичного театру, пісні і музика до кінофільмів і мультфільмів. Він автор 8 симфоній, написаних у період з 1940 по 1991 рр., симфонічної повісті «Василь Тьоркін», двох струнних квартетів, музичних драм по О. Блоку: «Незнайомка» (1972) і «Балаганчик» (1976), балету «Королівство кривих дзеркал» (1953 р.), одноактної опери «Сіль» (1932-1980), 17 оперет і музичних комедій, в тому числі: «Одинадцять невідомих» (1946), «Весна в Москві» (1972) та інших.

Як диригент, М. В. Богословський виступав у Росії та за кордоном, з концертами і творчими вечорами побував у багатьох країнах світу.

М. В. Богословський опублікував безліч статей, заміток, критичних матеріалів у центральній і московській пресі, а також книги: «Божества і убогості» (1964), «Музей муз» (1968), «Тисяча дрібниць» (1973), «Очевидне, але ймовірне» (1981), «Цікаве кіно» (повість-гіпербола, 1990), «Заповіт Глінки» (роман-сатира, 1993), «Нотатки на полях капелюха і дещо ще» (1997). Відомий він і як автор гумористичних і сатиричних творів. Вів авторські передачі на телебаченні та радіо. У 1999 р. у видавництві «ОЛМА-Пресс» вийшла книга веселих мемуарів М. В. Богословського «Чого було і чого не було».

В кінці 50-х і 60-х рр. Микита Володимирович часто виступав на телебаченні і радіо, як ведучий розважальних програм. Він є одним із зачинателів і першим ведучим популярної передачі тих років – «Клуб веселих і кмітливих», яка спочатку називалася «Вечір веселих запитань».

Помер 4 квітня 2004 року. Похований у Москві на Новодівочому кладовищі.

Нагороди

М. В. Богословському присвоєні почесні звання: народного артиста СРСР (1983), народного артиста РРФСР (1978) та заслуженого діяча мистецтв РРФСР (1968). Він нагороджений орденами «За заслуги перед Батьківщиною IV ступеня» (1998), Трудового Червоного Прапора (1971), Червоної Зірки (1946 р.), французьким орденом «За артистичну діяльність» (1978), болгарським орденом «Кирило і Мефодій I ступеня» (1986), медаллю ім. А. В. Александрова (1986), а також 17 військовими і цивільними медалями, є повним кавалером знака «Шахтарська слава «(1966, 1968, 1973).

Фільмографія

Художні фільми

• 1937 - Острів скарбів
• 1939 - Велике життя
• 1939 - Винищувачі
• 1941 - Таємничий острів
• 1942 - Олександр Пархоменко
• 1943 - Два бійці
• 1956 - Різні долі
• 1956 - Божевільний день
• 1958 - Іван Дундич
• 1959 - Незвичайна подорож Ведмедика Стрекачова
• 1960 - Рижик
• 1960 - Тричі воскреслий (режисер Л. І. Гайдай)
• 1961 - Пес Барбос і незвичайний крос (режисер Л. І. Гайдай)
• 1961 - Самогонники (режисер Л. І. Гайдай)
• 1962 - Без страху і докору (дитячий художній фільм)
• 1963 - Увага! У місті чарівник!
• 1963 - Штрафний удар
• 1967 - Людина в зеленій рукавичці (стереоскопічний (3D) фільм)
• 1968 - Таємничий монах (стереоскопічний (3D) фільм)
• 1969 - Старий знайомий
• 1970 - Смерті немає, хлопці!
• 1972 - Їхали в трамваї Ільф і Петров
• 1973 - Вершник без голови
• 1973 - Жили три холостяки
• 1975 - Довгі версти війни
• 1979 - Незнайомка

Мультфільми

• 1938 - Кіт у чоботях
• 1938 - Три мушкетери
• 1939 - Мойдодир
• 1939 - Войовничі бобри
• 1939 - Лімпопо
• 1941 - Брехунець
• 1941 - Бармалей
• 1944 - Синдбад-мореплавець
• 1944 - Синиця
• 1954 - Підпис нерозбірливий
• 1955 – Сніговик - поштовик
• 1955 - Це що, за птах?
• 1956 - Кораблик
• 1957 - Знову двійка
• 1958 - Петя і Червона Шапочка
• 1959 - Три дроворуби
• 1960 - Світлячок № 1
• 1960 - Мурзилка на супутнику
• 1960 - Чоловічка намалював я
• 1961 - Сімейна хроніка
• 1961 - Мультиплікаційний Крокодил № 4.На чисту воду
• 1964 - Сліди на асфальті
• 1964 - Дюймовочка
• 1966 - Про бегемота, який боявся щеплень
• 1966 - Рай в курені
• 1967 - Казки для великих і маленьких
• 1967 - Лавка
• 1968 - Козеня, яке рахувало до десяти
• 1970 - Це в наших силах
• 1971 - Серце
• 1971 - Терем-теремок
• 1972 - Обережні козли
• 1972 - Симулянт

Йоганнес Брамс

Йоганнес Брамс – німецький композитор і піаніст, один з головних представників періоду романтизму, народився 7 травня 1833 р. у Гамбурзі в родині контрабасиста міського театру – Якоба Брамса.

Перші уроки музики Брамсу давав батько, згодом він навчався у О. Косселя. У 1843 році Коссель передав свого учня Е. Марксену.

У 1853 році Брамс закінчив навчання і в квітні того ж року відправився в концертне турне зі своїм другом – Е. Ременьї. В Ганновері вони зустрілися з іншим відомим скрипалем Йозефом Йоахімом. Той був вражений міццю і вогненним темпераментом музики, яку Брамс показав йому, і два молодих музиканти стали близькими друзями.

30 вересня 1853 р., за рекомендацією Йоахіма, Брамсу випала можливість особисто познайомитися з Робертом Шуманом, який був зачарований талантом молодого композитора і на сторінках «Нової музичної газети» висловив своє захоплення.

У 1857 р. Й. Брамс зайняв пост придворного музиканта в Детмольде. У 1859 р. повернувся до Гамбурга на посаду керівника жіночого хору. На той час Брамс уже був широко відомий як піаніст, проте його композиторська творчість все ще залишалася в тіні. Багатьма сучасниками музика Брамса сприймалася як дуже традиційна, орієнтована на консервативні смаки.

У 1862 р. Брамс переїхав до Відня, де очолив Віденську співочу академію і був запрошений на пост диригента в Товариство друзів музики. З середини 70-х рр. XIX ст. композитор цілком присвятив себе творчій діяльності, багато подорожував, виступав як піаніст і диригент.

У 1868 р. Брамс остаточно влаштувався у Відні. Його останньою офіційною посадою був пост художнього керівника Товариства друзів музики (1872-1873 рр.). Твори цього періоду – «Німецький реквієм» для солістів, хору та оркестру на тексти з німецької Біблії Мартіна Лютера (1868 р.) і ефектні оркестрові «Варіації на тему Гайдна» (1873 р.) принесли йому світову славу.

У 1890 р. Й. Брамс вирішив припинити свою композиторську кар'єру, однак, дотриматись цього рішення не зміг. В наступні роки він створив цілий ряд визнаних шедеврів. Захоплення талантом кларнетиста Ріхарда Мюльфельда спонукало його до написання таких визначних творів, як : «Кларнетового тріо» (Op. 114, 1891), «Кларнетового квінтету» (Op. 115, 1891) і двох «Сонат для кларнету» (Op. 120, 1894). Також були написані декілька циклів фортепіанних п'єс (Opp. 116–119), «Чотири пісні» (нім. Vier ernste Gesange, Op. 121, 1896) та «Одинадцять хоральних прелюдій для органу» (Op. 122, 1896).

Могила Брамса у Відні

В останні роки життя Й. Брамс багато хворів, але не покидав роботи. В ці роки він завершує цикл німецьких народних пісень.

Останній твір, над яким працював композитор будучи вже важко хворим – «11 хоральних прелюдій для органу».

Помер Йоганнес Брамс вранці 3 квітня 1897 р. у Відні, де і був похований на Центральному кладовищі.

Твори за опусом

• Op. 1, Фортепіанна соната № 1 до мажор (1852)
• Op. 2, Фортепіанна соната № 2 фа-дієз мінор (1852)
• Op. 3, 6 Пісень (1853)
• Op. 4, Скерцо мі-бемоль мінор для фортепіано (1851)
• Op. 5, Соната № 3 фа мінор (1853)
• Op. 6, 6 пісень
• Op. 7, 6 пісень
• Op. 8, Фортепіанне тріо № 1 сі мажор (1854)
• Op. 9, Варіації на тему Р.Шумана фа-дієз мінор для фортепіано (1854)
• Op. 10,Чотири балади для фортепіано (1854)
• № 1 ре мінор
• № 2 ре мажор
• № 3 сі мінор
• № 4 сі мажор
• Op. 11, Серенада № 1 ре мажор для оркестру (1857)
• Op. 12, Ave Maria
• Op. 13, Begrabnisgesang
• Op. 14, 8 пісень та романсів
• Op. 15, Концерт для фортепіано з оркестром No.1 ре мінор (1859)
• Op. 16, Серенада № 2 ля мажор для оркестру (1859)
• Op. 17, Чотири пісні для жіночих голосів, двох валторн та арфи
• Op. 18, Струнний секстет № 1 сі-бемоль мажор (1860)
• Op. 19, 5 поем
• Op. 20, Три дуети
• Op. 21, Два цикли варіацій для фортепіано
• № 1 11 варіацій на оригінальну тему ре мажор (1857)
• № 2 14 варіацій на угорські мелодії ре мажор (1854)
• Op. 22, Marienlieder
• Op. 23, Варіації на тему Р. Шумана для фортепіано в 4 руки (1861)
• Op. 24, Варіації та фгуа на тему Генделя для фортепіано (1861)
• Op. 25, Фортепіанний квартет № 1 соль мінор (1861)
• Op. 26, Фортепіанний квартет № 2 ля мажор (1861)
• Op. 27, Псалом 13
• Op. 28, Чотири дуети
• Op. 29, Два мотети (1860, published 1864)
• № 1 Es ist das Heil uns kommen her
• № 2 Schaffe in mir Gott
• Op. 30, Geistliches Lied
• Op. 31, Три вокальні квартети
• № 1 Wechsellied zum Tanze (1859)
• № 2 Neckereien (1863)
• № 3 Der Gang zum Liebchen (1863)
• Op. 32, 9 пісень
• Op. 33, 15 романсів «Liebesgeschichte der schonen Magelone»
• Op. 34, Фортепіанний квінтет фа мінор (1864)
• Op. 35, Варіації на тему Паганіні для фортепіано (1862–1863)
• Op. 36, Струнний Секстет № 2
• Op. 37, Три Sacred Choruses
• Op. 38, Соната № 1 мі мінор для віолончелі
• Op. 39, 16 вальсів для фортепіано в 4 руки (1865)
• № 1 сі мажор
• № 2 мі мажор
• № 3 соль-дієз мінор
• № 4 мі мінор
• № 5 мі мажор
• № 6 до-дієз мажор
• № 7 до-дієз мінор
• № 8 сі-бемоль мажор
• № 9 ре мінор
• № 10 соль мажор
• № 11 сі мінор
• № 12 мі мажор
• № 13 до мажор
• № 14 ля мінор
• № 15 ля - бемоль мажор
• № 16 ре мінор
• Op. 40, Тріо для валторни, скрипки та фортепіано мі - бемоль мажор (1865)
• Op. 41, 5 пісень для чоловічих голосів
• Op. 42, Три світські пісні для хору
• Op. 43, 4 пісні
• Op. 44, 12 пісень та романсів
• Op. 45, Німецький реквієм (1868)
• Op. 46, 4 пісні
• Op. 47, 5 пісень
• Op. 48, 7 пісень
• Op. 49, 5 пісень — (№ 4, «Wiegenlied», відома як «колискова»)
• Op. 50, Rinaldo
• Op. 51, Два струнних квартети
• Струнний квартет № 1 до мінор (1873)
• Струнний квартет № 2 ля мінор (1873)
• Op. 52, 18 Liebeslieder-Waltzer для для фортепіано в 4 руки та вокальний квартет ad libitum (1874)
• Op. 53, Висока рапсодія
• Op. 54, Schicksalslied
• Op. 55, Triumphlied
• Op. 56, Варіації на тему Joseph Haydn (1873)
• Op. 57, 8 пісень
• Op. 58, 8 пісень
• Op. 59, 8 пісень
• Op. 60, Фортепіанний квартет № 3 до мінор
• Op. 61, Чотири дуети
• Op. 62, 7 secular пісні для хору
• Op. 63, 9 пісень
• Op. 64, Три вокальних квартети
• Op. 65, Brahms Op.65|Neue Liebeslieder – 15 Waltzes
• Op. 66, 5 дуетів
• Op. 67, Струнний квартет № 3 сі - бемоль мажор (1876)
• Op. 68, Симфонія № 1 до мінор (1876)
• Op. 69, 9 пісень
• Op. 70, 4 пісні
• Op. 71, 5 пісень
• Op. 72, 5 пісень
• Op. 73, Симфонія № 2 ре мажор (1877)
• Op. 74, Два мотети
• Op. 75, Чотири балади та романси
• Op. 76, 8 п'єс для фортепіано (1878)
• № 1 Капричіо фа-дієз мінор
• № 2 Капричіо сі мінор
• № 3 Інтермецо ля - бемоль мажор
• № 4 Інтермецо сі - бемоль мажор
• № 5 Капричіо до-дієз мажор
• № 6 Інтермецо ля мажор
• № 7 Інтермецо ля мінор
• № 8 Капричіо до мажор
• Op. 77, Концерт для скрипки з оркестром ре мажор (1878)
• Op. 78, Violin Соната № 1 соль мажор
• Op. 79, Дві рапсодії для фортепіано (1879)
• № 1 Рапсодія сі мінор
• № 2 Рапсодія соль мінор
• Op. 80, Academic Festival Overture для оркестру (1880)
• Op. 81, Tragic Overture для оркестру (1880)
• Op. 82, Nanie (1881)
• Op. 83, Концерт для фортепіано з оркестром №2 сі - бемоль мажор(1881)
• Op. 84, романси та пісні
• Op. 85, 6 пісень
• Op. 86, 6 пісень
• Op. 87, Фортепіанне тріо № 2 до мажор
• Op. 88, Струнний квінтет № 1 фа мажор (1882)
• Op. 89, Gesang der Parzen
• Op. 90, Симфонія № 3 фа мажор (1883)
• Op. 91, Дві пісні
• Op. 92, Чотири вокальні квартети
• Op. 93, 6 пісень та романсів для хору
• Op. 94, 5 пісень
• Op. 95, 7 пісень
• Op. 96, 4 пісні
• Op. 97, 6 пісень
• Op. 98 Симфонія № 4 мі мінор (1885)
• Op. 99, Соната № 2 для віолончелі фа мажор (1886)
• Op. 100, Violin Соната № 2 ля мажор (1886)
• Op. 101, Фортепіанне тріо № 3 до мінор (1886)
• Op. 102, Подвійний концерт для скрипки та віолончелі ля мінор (1887)
• Op. 103, Zigeunerlieder
• Op. 104, 5 пісень для хору
• Op. 105, 5 пісень
• Op. 106, 5 пісень
• Op. 107, 5 пісень
• Op. 108, Скрипкова соната № 3
• Op. 109, Fest- und Gedenkspruche для хору
• Op. 110, Три мотети
• Op. 111, Струнний квінтет № 2 соль мажор («Prater») (1890)
• Op. 112, 6 вокальних квартетів
• Op. 113, 13 канонів для жіночого хору
• Op. 114, Тріо для фортепіано, кларнету, та віолончелі ля мінор (1891)
• Op. 115, Квінтет для кларнету та струнних сі мінор (1891)
• Op. 116, 7 Фантазій для фортепіано (1892)
• № 1 Капричіо ре мінор
• № 2 Інтермецо ля мінор
• № 3 Капричіо соль мінор
• № 4 Інтермецо мі мажор
• № 5 Інтермецо мі мінор
• № 6 Інтермецо мі мажор
• № 7 Капричіо ре мінор
• Op. 117, Три Intermezzi для фортепіано (1892)
• № 1 мі-бемоль мажор
• № 2 сі-бемоль мінор
• № 3 до-дієз мінор
• Op. 118, 6 п'єс для фортепіано (1893)
• № 1 Інтермецо ля мінор
• № 2 Інтермецо ля мажор
• № 3 Балада соль мінор
• № 4 Інтермецо фа мінор
• № 5 Романс фа мажор
• № 6 Інтермецо мі - бемоль мінор
• Op. 119, Чотири п'єси для фортепіано (1893)
• № 1 Інтермецо сі мінор
• № 2 Інтермецо мі мінор
• № 3 Інтермецо до мажор
• № 4 Рапсодія мі - бемоль мажор
• Op. 120, Сонати для кларнету
• Op. 121, Vier ernste Gesange («Чотири серйозні пісні») (1896)
• Op. 122, 11 хоральних прелюдій для органу (1896)
• № 1 Mein Jesu, der du mich
• № 2 Herzliebster Jesu, was hast du verbrochen
• № 3 O Welt, ich muss dich lassen
• № 4 Herzlich tut mich erfreuen
• № 5 Schmucke dich, o Liebe Seele
• № 6 O wie selig seid ihr doch, ihr Frommen
• № 7 O Gott, du frommer Gott
• № 8 Es ist ein Ros' entsprungen
• № 9 Herzlich tut mich verlangen
• № 10 Herzlich tut mich verlangen (друга редакція)
• № 11 O Welt, ich muss dich lassen (друга редакція)

Твори без опусу

• WoO 1 Угорські танці (1869)
• WoO 7, Хоральна Прелюдія і фуга on «O Traurigkeit, o Herzeleid» для органу
• WoO 8, Фуга ля - бемоль мінор для органу
• WoO 9, Прелюдія і фуга ля мінор для органу
• WoO 10, Прелюдія і фуга соль мінор для органу

Грінченко Микола Олексійович

Микола Олексійович Грінченко – український музикознавець, фольклорист, заслужений діяч мистецтв УРСР (1941 р.) народився 5 травня 1888 р. в Києві. Навчався в Придворній співацькій капелі в Петербурзі (1897–1901 рр.), потім – у Київському музичному училищі Імператорського російського музичного товариства. Від 1918 р. творчий шлях Грінченка пов’язаний із Кам’янець-Подільським університетом, де він спочатку навчався, а від 1921 р. був лектором історії музики.

Від 1922 р. Грінченко працював у Музично-драматичному інституті ім. Лисенка в Києві професором історії української музики (з 1922 р.), ректором (з 1925 р.). Працюючи в названих навчальних закладах, Грінченко зробив помітний внесок у становлення вищої музикознавчої освіти в Україні. Подібно до Грушевського, який 1894 р. став першим університетським професором з нового фаху – історії України – у Львівському університеті, Грінченко вперше розробив і почав читати курс історії української музики в Кам’янець-Подільському університеті. У Музично-драматичному інституті ім. Лисенка він читав усі музично-історичні курси, що стосувались української, російської, західноєвропейської музики, вперше почав викладати тут курси історії опери музичної критики, наукознавчі курси: музичної історіографії та історії української музичної фольклористики. Водночас 1920-ті рр. були й найбільш плідними щодо наукової діяльності Грінченка.

1910-х – у 1920-х рр. було написано найважливіші наукові музично-історичні праці М. Грінченка, що й визначили непересічне значення спадщини дослідника в історії українського музикознавства. Найвідомішою з його розробок є «Історія української музики». Поміж інших, написаних у різні періоди його життя досліджень: «Гайдамаки» Кирила Стеценка (1922), (1919), «М. І. Вериківський» (1925), «Левко Ревуцький» (1927), «Яків Степовий: критико-популярний нарис» (1929), «Музична творчість Галичини», «Українська музика за останні 10 років» (обидві – 1929), «Шевченко в народній пісенній творчості» (1939), «Чайковський і класики української музики – Лисенко, Стеценко, Степовий» (1940); опубліковані посмертно: «Микола Лисенко (1842–1942) (1944)», «Нарис історичного розвитку української народної музики» (1947); неопубліковані: «Матеріали до музичного словника», «Українська народна пісня в творчості російських композиторів-класиків ХIХ ст.» та ін.

Наукову й педагогічну діяльність М. Грінченко органічно поєднував із критико-публіцистичною, був одним із найактивніших музичних критиків 1920–1930-х рр. Систематично виступав з популярними лекціями й радіопередачами на українському та всесоюзному радіо, працював у сфері масової музичної освіти.

У 1930-х роках Грінченко був звинувачений у «буржуазному націоналізмі». Зокрема, 1934 р. в журналі «Радянська музика» зазначалося, що «він має негайно викрити свої націоналістичні погляди» або «треба негайно усунути той вплив, який має Грінченко на студентську молодь». Наслідком таких звинувачень став арешт Грінченка, позбавлення роботи, критика творчого доробку науковця аж до 1938 р. Внаслідок цих тяжких випробувань учений захворів на туберкульоз.

Останні роки життя, а саме в 1938–1942 рр., Грінченко працював завідувачем відділу пісенного фольклору, виконуючим обов’язки заступника директора Інституту фольклору Академії наук УРСР. 1942 р. в Уфі (де перебували в евакуації установи АН УРСР), уже безнадійно хворий, Микола Олексійович, за дорученням керівництва Академії, розробив проект і очолив новостворений Інститут народної творчості і мистецтв (сьогодні Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України).

Однак, 27 листопада 1942 року в Уфі видатний учений, після тяжкої хвороби, пішов з життя. Він залишив нащадкам велику музикознавчу спадщину, що загалом нараховує понад 100 праць у галузях історії української музики, музичної лексикографії, фольклористики, критики, публіцистики, педагогіки.

Сокальський Володимир Іванович

Український композитор і музичний критик – Сокальський Володимир Іванович народився 6 травня 1863 р. у м. Гейдельберг (Німеччина). Син Івана Сокальського, племінник Петра Сокальського. Закінчив юридичний факультет Харківського університету (1885 р.). Музичну освіту здобув у Харківському музичному училищі Російського музичного товариства: з теорії музики – у І. Кнорра, з фортепіано у І. Слатіна. Перші творчі композиції пов'язані з аранжуванням п'єс для драматичних вистав (у трупі М. Старицького). Виявив себе професійним викладачем-піаністом, диригентом. Працював концертмейстером у Харківському оперному театрі, брав участь у концертах музичного товариства як диригент власних творів.

З 1882 р. працював кореспондентом газети «Южный край» (Харків), де публікував свої «Музичні замітки».

Помер у 1919 р. в Севастополі.

Твори

Автор кількох симфонічних творів : «Драматична фантазія», «Східний марш», «Зліт соколів слов'янських», дитячої опери «Ріпка» (1900), «Елегії» (для віолончелі з симфонічним оркестром), музично-драматичної сцени на слова О. Толстого «Князь Рєпнін»; вокально-оркестрової п'єси на слова О. Кольцова «Пісня про ліс», багатьох фортепіанних (цикл мініатюр «Малоросійські ескізи», сюїта «На лугах» та ін.) та вокальних творів (солоспіви на слова О. Пушкіна, М. Лермонтова, Г. Гейне, О. Толстого та ін.; збірник пісень «Підсніжник» та ін.).

Одним із визначних його творів є симфонія соль мінор, в якій він продовжив кращі традиції українського симфонізму XIX ст.

Список рекомендованої літератури

1. Грінченко А. Спогади про батька / А. Грінченко // Музика . – 1988 . – № 5 . – С. 27–29.
2. Богословский Н. В. / ред. Ю. В. Келдыш // Музыкальная энциклопедия . Т. 1 . – М.: Советская Энциклопедия, 1973 . – С. 502.
3. Богословский Н. В. / сост. Г. Бернандт, А. Должанский // Советские композиторы : краткий биографический справочник . – М.: Советский композитор, 1957 . – С. 84.
4. Богословский Н. Избранные песни : для голоса (хора) в сопровождении фортепиано (баяна, гитары) / Н . Богословский . – М. : Сов. композитор, 1984 . – 184 с.
5. Богословский Н. Любимый город : сборник песен с сопровождением баяна / Н . Богословский . – М. : Военное издательство министерства обороны СССР, 1963 . – 130 с.
6. Богословский Н. Песни : для голоса в сопровождении фортепиано / Н . Богословский . – М. : Музыка, 1970 . – 64 с.
7. Богословский Н. Песни разных лет : для голоса (хора) в сопровождении фортепиано (баяна) / Н . Богословский . – М. : Сов. композитор, 1980 . – 64 с.
8. Богословський М. В. / упоряд. А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський // Мистецтво України: біографічний довідник . – К.: Укр. енцикл., 1997. – С. 71.
9. Бондурянский А. Фортепианные трио Йоганнеса Брамса : проблемы интерпретации / А. Бондурянский . – М.: Музыка, 1986 . – 78 с.
10. Варгафтик А. Последний консерватор [про И. Брамса] / А. Варгафтик // Музыкальная жизнь . – 2003 . – № 8 . – С. 27-30.
11. Гейрингер К. Йоганнес Брамс / К. Гейрингер . – М.: Музыка, 1965 . – 432 с.: ил.
12. Грасбергер Ф. Йоганнес Брамс / Ф. Грасбергер . – М.: Музыка, 1980 . – 71 с.: ил.
13. Гринченко М. А. / ред. Ю. В. Келдыш // Музыкальная энциклопедия . Т. 1 . – М.: Советская Энциклопедия, 1973 . – С. 71.
14. Грінченко М. О. / упоряд. А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський // Мистецтво України: біографічний довідник . – К.: Укр. енцикл., 1997. – С. 180.
15. Грінченко Микола / ред. В. Кубійович // Енциклопедія українознавства . Т. 2 . – К.: Молоде життя, 1994. – С. 441.
16. Друскин М. И. Брамс : монографія / М. Друскин . – изд. 4-е. – Л.: Музыка, 1988 . – 96 с.: ил.
17. Сергієнко Т. Володар планети [про М. Богословського] / Т. Сергієнко // Київські відомості . – 2004 . – 28 трав. - 3 черв. – С. 7.
18. Сокальський В. І. / В. І. Кропивницький // Про музику і композиторів : навч. посіб. – Хмельницький .: Поділля, 1993. – С. 81.
19. Сокальський В. І. / упоряд. А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський // Мистецтво України: біографічний довідник . – К.: Укр. енцикл., 1997. – С. 551.
20. Сокальський В. Романси / В. Сокальський ; упоряд. З. Б. Юферова . – К. : Музична Україна , 1991 . – 119 с.
21. Царева Е. М. Йоганнес Брамс : монография / Е. М. Царева . – М.: Музыка, 1986 . – 383 с.: ил., нот. – (Классики мировой музыкальной культуры).
22. Эскина С. Микромиры Брамса : к 100-летию со дня смерти композитора / С. Эскина // Музыкальная жизнь . – 1997 . – № 4 . – С. 32-34.
23. Юферова З. На ниві рідної культури : до 125-річчя від дня народження композитора В. Сокальського / З. Юферова // Музика . – 1988 . – № 6 . – С. 24-25.

Електронні джерела:

1. Богословський Микита [Електронний ресурс] // http://ua-referat.com – Режим доступу: http://ua-referat.com/Богословський_Микита_Володимирович – Заголовок з екрану.
2. Богословський Микита [Електронний ресурс] // http://www.cijust.com – Режим доступу: http://www.cijust.com/person/228930/ – Заголовок з екрану.
3. Богословский Никита [Електронний ресурс] // http://ru.wikipedia.org/wiki – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/Богословский,_Никита_Владимирович – Заголовок з екрану.
4. Брамс Йоганнес [Електронний ресурс] // http:// uk.wikipedia.org/wiki – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Йоганнес_Брамс – Заголовок з екрану.
5. Брамс Йоганнес [Електронний ресурс] // http://notopedia.ru/people – Режим доступу: http://notopedia.ru/people/view/johannes_brahms – Заголовок з екрану.
6. Брамс Йоганнес [Електронний ресурс] // http://www.tonnel.ru – Режим доступу: http://www.tonnel.ru/?l=gzl&uid=772 – Заголовок з екрану.
7. Сокальський Володимир [Електронний ресурс] // http://uk.wikipedia.org/wiki – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Сокальський_Володимир_Іванович – Заголовок з екрану.
8. Грінченко Микола [Електронний ресурс] // http://uk.wikipedia.org/wiki – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Грінченко_Микола_Олексійович – Заголовок з екрану.
9. Грінченко Микола [Електронний ресурс] // http://wek.kiev.ua – Режим доступу: http://wek.kiev.ua/uk/Грінченко_Микола_Олексійович – Заголовок з екрану.