Пошук по сайту

Віртуальні виставки

Степан Сірополко – вчений, громадський та політичний діяч,
просвітянин, бібліотекознавець

Сірополко, славний муже,

Ой, не був ти «сірим»!

Катували більшовицькі

Тебе, - бузувіри.

Бо не їх ти славив в книгах –

Славив сущу Правду!

Серцем був за Україну

За Центральну Раду!

Щиро праг, щоб в Україні

Була рідна мова,

Всій українській родині –

Це життя основа!

Піднімав пласти культури

Ще з княжого часу,

Загризала міль цензури –

Всю культуру нашу.

Так-то діється й сьогодні,

Сине Сірополко,

Але з нами Дух Господній,

Ігор – з княжим полком!

Чужинецьке подолаєм

На те Божа Воля,

Буде жити Україна,

І щаслива Доля!

Григорій Васянович

Степан Онисимович Сірополко (1872 – 1959) – вчений – педагог, громадський та політичний діяч, просвітянин, бібліотекознавець, директор бібліотеки Кам’янець – Подільського державного українського університету (1919 – 1920 рр.).

Ім’я С. Сірополка до недавнього часу в історичній науці майже не згадувалося. Та й сьогодні вивчення творчої спадщини українського громадського й освітнього діяча значно ускладнене браком матеріалів і документів, розпорошених не лише по вітчизняних, а й закордонних архівах і бібліотеках.

Народився Степан Сірополко 15 серпня 1872 р. в с. Обичів на Полтавщині у сім’ї дрібного поштового урядовця. Його мати була кузиною дружини С. Петлюри, а батько походив з нащадків українських козаків. Закінчив Прилуцьку гімназію (1893 р.), Московський університет (правничий факультет, 1897 р.). Змушений був через вільнодумство деякий час працювати в Росії адвокатом, завідувачем відділу народної освіти Тульської губернської міської управи.

1 жовтня 1897 р. одружився з донькою священника Ніною Честнєйшою. Разом з нею виховували трьох синів і дочку.

У Тулі Степан Онисимович створив на одному із заводів хор, у репертуарі якого були українські пісні. За це у 1906 р. його було заарештовано і ув’язнено на три місяці, а виступи хору були заборонені.

З 1908 р. Степан Сірополко жив у Москві і працював у редакціях журналів «Народний учитель», «Для народного учителя», «Украинская жизнь», а також заввідділом народної освіти губернської земської управи. Тут він у 1910 р. опублікував працю «Народньіе библиотеки. Порядок открьітия библиотек и их организация». С. Сірополко усвідомив важливу роль бібліотек у підвищенні професійного рівня учителів, тому організовував фахові бібліотеки з друкованими каталогами. Бібліотекознавство стало важливою складовою педагогіки. Степан Онисимович працював у Московському товаристві грамотності, очолював українську секцію Товариства слов’янської культури, активним членом якого був С. Петлюра.

У 1911 р. Московське товариство грамотності делегує С. Сірополка на І Всеросійський бібліотечний з’їзд, на якому він виступив з концептуальною доповіддю «Принципи громадськості в народно-бібліотечній справі». Серед них: розгалуженість бібліотек і їх загальнодоступність, відкритість і безплатність користування фондами бібліотек, організація читальних залів при них, підготовка бібліотечних працівників на короткотермінових курсах.

З 1912 р. С. Сірополко викладав бібліотекознавчі дисципліни у Народному міському університеті ім. А. Л. Шанявського в Москві. Тут він друкує працю «Основные вопросы внешкольного образования», у якій обґрунтовує основні принципи позашкільної освіти: загальнодоступності, планомірності, достатнього фінансування земствами.

У цей час Степан Онисимович зазначав: «Треба сказати, що промови та реферати С. Петлюри були, по суті, курсом українознавства, та що не один десяток зі старих і молодих «малоросів» у Москві придбав національну свідомість завдяки виступам Симона Васильовича».

У листопаді 1917 р. С. Сірополко повернувся в Україну, а саме м. Київ, де активно займається педагогічною діяльністю: працює дорадником у справах освіти, товаришем міністра народної освіти Української Народної Республіки. Визнаючи безперспективною справу відкриття Українського народного університету і на його основі Українського державного університету в Києві, коли там уже існував університет св. Володимира, він, навпаки, вважав виправданим організацію Українського державного університету в Кам’янці – Подільському.

1919 р., коли ситуація в Україні ускладнилася, урядові установи УНР, в тому числі й Міністерство Народної Освіти переїхали до Кам’янця – Подільського – нової столиці Директорії. Восени того ж року до міста над Смотричем прибув і Сірополко. Тут його призначили завідувати університетською бібліотекою. Саме на Поділлі він переклав українською мовою вищезгадану працю про народні бібліотеки, доопрацював і видав перший практичний порадник для бібліотекарів України разом із спеціальними додатками. Їх запровадження давало можливість аналізувати діяльність як окремої бібліотеки, так і бібліотек не лише повітів, а й губерній.

Дане видання в цілому задовольняло потреби бібліотечних працівників, хоча й не позбавлене певних недоліків.

У Кам’янці - Подільському Степан Сірополко став членом товариства «Зірка», яке видавало дитячий журнал «Ранок». У зв’язку з рядом обставин вийшов лише його перший номер. Згадуючи про короткочасну діяльність «Зірки», Сірополко говорив, що «…видання товариства, безперечно, були світлим променем на тлі похмурої доби, яка припала саме тоді на долю Поділля».

Перебування С. Сірополка в Кам’янці – Подільському співпало із заключним етапом роботи урядової роботи урядової комісії над розробкою проекту шкільної реформи в УНР. У підсумку комісія виробила «Проект єдиної школи на Вкраїні», який у середині вересня 1919 р. схвалила Рада Міністра освіти. До її складу входило 11 найактивніших освітянських діячів (П. Холодний, І. Огієнко, Н. Григоріїв, В. Чехівський, С. Русова та інші), в тому числі й Степан Сірополко.

Діяльність С. Сірополка на Поділлі в епоху Директорії сприяла боротьбі передової громадськості за національну українську школу. Шляхи реформування і конкретні дані щодо її будівництва в УНР наведені і проаналізовані в монографічному дослідженні «Історія освіти в Україні», написане Степаном Сірополком вже в еміграції.

У 2013 році у Кам’янець – Подільському національному університеті імені Івана Огієнка відбулася Всеукраїнська науково – практична конференція, присвячена 140 – річчю від дня народження ученого під назвою «Степан Сірополко – освітянин, науковець, бібліотекознавець». Організаторами конференції виступили: Національний університет імені Івана Огієнка та його наукова бібліотека, Національна бібліотека України НАН України імені Володимира Вернадського. До проведення конференції долучилися Хмельницька обласна організація НСКУ та у її складі Кам’янець – Подільська міська спілка краєзнавців.

На пленарному засіданні конференції заслухані доповіді О. М. Завальнюка «Степан Сірополко і освітні процеси в Україні (1917 – 1920 рр.), Ю. Брицького «Степан Сірополко – видатний педагог, бібліотекознавець та історик України», Л. Баженова «Проблеми періодизації історії освіти України в творчості Степана Сірополка», В. Прокопчука «Бібліотечна діяльність С. О. Сірополка в Кам’янець - Подільському державному українському університеті» (1919 – 1920 рр.), Ю. Телячого «Культурно – освітня діяльність Петра Холодного в дослідженнях С. О. Сірополка», Т. Опрі «Кам’янецький період діяльності С. О. Сірополка в працях викладачів Кам’янець – Подільського національного університету імені Івана Огієнка».

З листопада 1920 р., після втрати Україною самостійності, численні урядові, військові, культурно-освітні чинники опинилися у сусідніх державах – Польщі та Чехословаччині.

Міністерство народної освіти, у якому С. Сірополко виконував обов’язки товариша міністра, проводило культурно-освітню роботу з дітьми емігрантів та військових. Було відкрито дві українські гімназії у Тарнові та Ченстохові, які працювали за статутом єдиної школи (основні принципи: автономія школи, активна підтримка школи громадськістю, високий стан учителя). Пізніше було відкрито ще декілька середніх шкіл, школу пластунів.

Крім того, у таборах проводилися систематичні заняття на різних курсах (академічних, богословських, іноземних мов, правопису, українознавства та ін.), на яких вивчалися історія України, географія, математичні дисципліни, українська мова, психологія, педагогіка. Лекції читав і Степан Онисимович.

Переїхавши до Польщі, С. Сірополко написав перший підручник з бібліотекознавства українською мовою. Тут він за наказом Голови Директорії С. Петлюри (27.07.1923 р.) був затверджений керуючим Міністерством внутрішніх справ, шляхів, пошти й телеграфу.

З 1921 р. центром української наукової еміграції стала Чехословаччина. Чехів та українців об’єднувало єдине бажання – звільнитися з-під гніту Австро-Угорської монархії. Дуже прихильно до українців ставився перший президент Чехословацької Республіки Томаш Масарик (1918 – 1934 рр.), а також його наступник Е. Бенеш.

До Праги С. Сірополко переїхав з Польщі у 1925 р. Тут він працював професором педагогічних дисциплін спочатку Російського педагогічного інституту, а потім Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова (урочисто відкритий 07.07.1923 р.).

До речі, в Чехії були відкриті такі високі українські школи, як Український Вільний Університет (УВУ), Український високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова (гімназія при ньому у Ржевницях), Українська студія пластичного мистецтва та Український інститут громадознавства (соціологічний, заснований у 1920 р. М. Грушевським), Український історичний кабінет у Празі, а також Українська господарська академія у Подєбрадах.

Українська еміграція в Чехословаччині організувала кілька народних шкіл, у яких викладалися українська мова, історія України, географія, українські співи і танці.

Поряд із С. Сірополком в Українському високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова працювала ціла плеяда видатних українських особистостей: Леонід Білецький, Софія Русова, Дмитро Дорошенко, Василь Барвінський, Нестор Нижанківський, Іван Мірний, Дмитро Чижевський, Іван Горбачевський, Володимир Січинський, Василь Сімович.

Крім викладацької роботи в інституті Степан Онисимович з 1927 по 1934 рр. виконував обов’язки голови Українського товариства рідної книги, яке сприяло розвитку української книги та культури. Товариство мало свій друкований орган «Книголюб», редактором якого був С. Сірополко.

Наприкінці 1930 р. у Празі було засновано Українське педагогічне товариство, головою якого обрано Степана Сірополка. Він також брав активну участь в Українському історико-філологічному товаристві в Празі (1915 – 1938), яке об’єднувало науковців у дослідженнях українських історичних та філологічних проблем. На засіданнях товариства С. Сірополко виступав з доповідями з питань освіти, навчання та виховання.

Товариство видало два томи наукових праць: перший – у 1926 р., другий – у 1939 р.

С. Сірополко був делегатом першого з’їзду слов’янських філологів, який проходив 6-13 жовтня 1939 р. у Празі, і виступав на ньому.

На другому Українському науковому з’їзді (20-24 березня 1932 р.) керував філософсько-педагогічною підсекцією. На цьому з’їзді було підбито підсумки здобутків наукової діяльності української еміграції протягом десяти років.

Професор С. Сірополко разом з професорами І. Горбачевським і Д. Антоновичем керували товариством «Музей Визвольної Боротьби України», яке було засноване 16 січня 1925 р. за ініціативою Українського Вільного Університету у Празі.

21 березня 1929 р. Степана Онисимовича обрано почесним членом товариства «Просвіта» у Львові, він також виконував обов’язки голови Комітету допомоги голодуючим в Україні.

Велику увагу С. Сірополко приділяв рецензуванню чеської та української педагогічної наукової літератури. Він рецензував «Теорію і практику дошкільного виховання» (Прага, 1924) С. Русової, часопис «Українська школа», книжку Т. Масарика «Світова революція за війни й у війні 1914 – 1918» та інші.

С. Сірополко перекладав з російської повісті Т. Шевченка «Несчастный» та «Капитанша». Загалом своїм науковим доробком – близько 500 наукових статей, монографій, рецензій, підручників – С. Сірополко став науковцем світового рівня.

Педагогічні праці професора С. Сірополка заклали міцний фундамент української національної педагогіки.

Крім того, Степан Онисимович читав лекції з бібліотекознавства у Требелівському інституті та на курсах підготовки працівників позашкільної освіти уклав «Взірцевий каталог шкільної та народної бібліотеки», співпрацював в журналі «Книгарь».

С. Сірополко відстоював принцип нерозривного зв’язку шкільного та сімейного виховання, про що він писав у науковій статті «Співпраця школи та родини в освітній справі», де він зазначав, що «без родинного виховання не може бути суцільного організму, без шкільного виховання не може бути планомірної громадянської культурної праці, разом же те і друге виховання забезпечують поступ культури».

У його науковій діяльності важливе місце займають дослідження життя і діяльності видатних українських педагогів, діячів народної освіти: «І. Стешенко як педагог і освітній діяч» (1928), «П. Холодний як педагог та освітній діяч» (1939), «Життя і педагогічна діяльність барона М. Корфа» (1934), «М. Пірогов та М. Драгоманов» (1937) та інші.

Окреме дослідження Степан Онисимович присвятив розвитку освіти в Україні за часів радянської влади. У праці «Народна освіта на Совєтській Україні» (Варшава, 1934), яка складається з шістнадцяти розділів, С. Сірополко характеризує систему загальної шкільної освіти в Україні у порівнянні з російською освітньою системою. У цій праці вчений критикує радянську освіту в Україні за її заідеологізованість, нехтування основними засадами педагогічної науки, підпорядкованість педагогічної науки політиці партії тощо. Йдеться про національну демократичну систему освіти, її розвиток на засадах педагогічної науки, надання українській мові статусу державної та інші.

Помер Степан Онисимович Сірополко 21 лютого 1959 року. Похований на Ольшанському цвинтарі у Празі.

Отже, Степан Онисимович Сірополко належить до когорти видатних українських вчених-педагогів, бібліотекознавців, які не зраджували своїй державі у буремні 1917 – 1920 рр. і все своє життя присвятили боротьбі за її незалежність і суверенність.

• 1. Сікорський П. Степан Сірополко – видатний український педагог, бібліотекознавець, громадський діяч // Степан Сірополко : наук. праці / упоряд. та наук. ред. П. Сікорський, Г. Васянович. – Львів : Бадікова Н. О., 2017. – С. 9-24.
• 2. Касап Ж. Б. Степан Сірополко – освітянин, науковець, бібліотекознавець // Краєзнавець Хмельниччини : науково – краєзн. зб. / під ред. Л. В. Баженова. – Кам’янець – Подільський, 2013. – Вип. 4. – С.104.
• 3. Степан Онисимович Сірополко (1872 – 1959) : біобібліогр. покажч. / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського НАН України; Ін-т біогр. дослідж. ; уклад. Т. І. Ківшар, наук. ред. В. І. Попик. – Київ : [б. в.], 2012. – 199 с.
• 4. Ківшар Т. І. Бібліотекознавча діяльність С. Сірополка у 1908 – 1917 роках / Т. І. Ківшар // Українська біографістика : зб. наук. пр. – 2010. – Вип. 7. – С. 192-249.
• 5. Колекція Степана Сірополка : каталог книг укр. і рос. мовою / М-во культури і мистецтв України, Нац. парламент. б-ка України ; уклад. Л. І. Ніколенко. – Київ : Нац. парламент. б-ка України, 2007. – 248 с.
• 6. Ківшар Т. Степан Сірополко / Т. Ківшар // Бібліотечний вісник. – 1997. – № 6. – С. 32-35.
• 7. Телячий Ю. Степан Сірополко – освітній діяч України // Хмельниччина: роки становлення та поступу (1937 – 1997) : матеріали Всеукр. наук. історико – краєзн. конф. 26 верес. 1997 р. / ред. колегія : Л.В. Баженов, І. С. Винокур, В.І. Войтенко та ін. – Хмельницький, 1997. – С. 256 – 258.