Пошук по сайту

Віртуальні виставки

З високим ім`ям Кобзаря

Гордієнко Кость ( Костянтин) Олексійович (21.09(3.10) 1899, с. Микитинці Ярмолинецького району – 17.12.1993, Харків) – письменник. Народився в сім’ї селянина, який згодом переїздить із сім’єю до Одеси, де стає робітником. Роки перебування в портовому місті не зробили з майбутнього письменника романтичного городянина, хоча багато чого й дали – тут він здобув робітничий гарт: після навчання в ремісничій школі працював на хімічному та рафінадному заводах, майстернях, продавав газети, був за експедитора. На цей період і припадають його перші літературні спроби. Шкіци, нариси, малюнки з натури – а саме так він називав свої фрагментарні новелістичні нариси– були, як правило, фотографічними зображеннями якогось моменту чи події з життя міста чи села. Та незабаром його журналістська й письменницька увага зосереджується лише на проблематиці села. Та це й не дивно, адже коренище його творчості започаткувалося на Поділлі серед трудівників, з їхньою криничною поетикою, щиро й віддано закоханих в пісенний край, рідну землю-годувальницю, яка вимагала не лише дбайливої обробки, наполегливої і нерідко тяжкої праці хлібороба, але й морально-етичної чистоти. Всі наступні роки він вивчав життя українського села, час від часу виїздив у кількамісячні відрядження в села Краснокутчини, Лебедина, Житомирщини тощо. У 1920 році він працює в редакції одеської селянської газети «Більшовик» (до речі, саме там знайомиться з Володимиром Сосюрою і друкує його вірш «Відплата» – дружба з поетом тривала все життя), а в наступному вже редагує повітову газету «Червоне село» в Балті, прийнявши редакторську естафету від Валентина Катаєва. На цей час припадає і його знайомство з Костянтином Паустовським, який працював тоді у флотській газеті Одеси – Кость Олексійович особливо приязно говорив про ті зустрічі, незабутні поради письменника і журналіста вмінню вслухатися в народну мову, відбирати найтиповіше, найхарактерніше. У 1922-му Гордієнка запрошують до Харкова – тодішньої столиці – і саме тут його навчав літературної грамоти Василь Еллан-Блакитний у газеті «Вісті ВУЦВК» і журналі «Всесвіт». Він долучається й до роботи спілки пролетарських письменників «Гарт», а в 1934 році, коли була створена Спілка письменників СРСР, стає її членом. Знання життя, його проблем, людей села, як і точне використання слова допомагали письменникові однієї теми, одного стилю створювати виразні, переконливі образи персонажів.

Державну премію УРСР ім. Т.Шевченка отримав в 1973 році за роман – трилогію “Чужу ниву жала”, “Дівчина під яблунею”, “Буймир”.

1. Твори: В 2-х т. – К.: Дніпро. Т.1. – 1972. – 278 с. Т.2. – 1979. – 350 с.
2. Буймир. – К.: Дніпро , 1975. – 904 с.:іл.
3. Дівчина під яблунею.-К.: Рад.письменник, 1954. – 316 с.
4. Заробітчани. – Х, 1952. – 174 с.

1. Про присудження Державних премій Української РСР ім. Т. Шевченка: постанова ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР// Рад. Поділля. – 1973. – 10 берез. Із змісту: Присудити Державну премію УРСР ім. Т.Шевченка Гордієнку К.О.
2. Гордієнко Костянтин Олексійович // Шевченків. лауреати 1962-2001: енциклоп. довід. – К., 2001. – С.109-112
3. Гордієнко Костянтин Олексійович // Письменники Рад. України: біобібліогр. довід. – К., 1981. – С. 55.
4. Гордієнко Костянтин Олексійович // Мацько В. Літ. Поділля. – Хмельницький, 1991. – С.20