 Пошук по сайту
Віртуальні виставки
Роман-Даміан Владиславович Сангушко
в історії Південно-Східної Волині
Історична краєзнавча довідка
У жовтні 2017 року виповнюється 185 років від дня народження та 100 років з часу трагічної загибелі останнього з князів Сангушків – Романа-Даміана Владиславовича Сангушка.
Рід Сангушків залишив вагомий слід в історії нашого краю. Завдячуючи їм Південно-Східна Волинь виступала важливим форпостом духовності і культури, а ті господарські реформи, які князі проводили у своїх волинських маєтках, в певній мірі, сприяли економічному розвитку краю.
Питання про витоки генеалогії Сангушків до сьогодні є дискусійним серед науковців та краєзнавців. Незважаючи на всі суперечності, документальні джерела підтверджують литовське походження цього магнатського роду.
Князі Сангушки займали важливі політичні, військові та адміністративні посади у Великому князівстві Литовському, шляхом династичних одружень поріднився з князівськими родинами Заславських, Любомирських, Острозьких.
З середини XVI ст. Сангушки отримали маєтки на Волині.
Четвертий, останній князь із роду Сангушків, який жив у Славуті й чимало зробив для її розвитку – Роман-Даміан, народився 17 жовтня 1832 р. у польському містечку Пшеворськ в сім’ї князя Владислава Сангушка і княгині Ізабелли Любомирської.
Дитинство і юність провів у Галіції, здобув освіту у Франції. Щоб мати право на спадкоємність Волинського помістя князів Сангушків, поступив на службу в російську армію, отримав російське громадянство. Через хворобу звільнився з військової служби і був направлений військовим аташе у Неаполь (Італія). У 1862 р. остаточно звільнився з армії, деякий час лікувався за кордоном.
1864 р. поселився на Волині, займався господарською діяльністю.
У жовтні 1868 року одружився з графинею Кароліною Тун Гогенштайн, дочкою посла Австрії в Росії, і переїхавши до Славути взявся за проведення реформ у своєму маєтку.
Володіння Сангушків складалися з повітового міста Заслав, містечок Славута, Білогородка, Корниця та 97 сіл.
Господарські реформи співпали у часі з реформою 1861 р., коли в Російській імперії відбулося скасування кріпосного права. Згідно викупного акту від 1861 р., в Славуті 239 селянських дворів мали намір викупити свої земельні наділи.
Земельна реформа прискорила розвиток промисловості у місті. Була відновлена робота паперової фабрики, успішно працював механічний завод, на якому працювало понад дві сотні робітників, на фабриці сукна та шерстяних виробів працювало понад 400 робітників. Крім того в Славуті діяли цегельний та чавунно-ливарний заводи, чотири водяних млини, лісопильня. До кінця XIX ст. Р.В. Сангушко відкрив у Славуті миловарний, свічковий, пивоварний заводи та ще одну лісопильню.
Як конюший царського двору, продовжив родову традицію з вирощування відомої в Європі англо-арабської породи коней.
Заснував широко відомий кумисо-лікувальний санаторій, збудував лікарню
Промисловий розвиток містечка значно підніс добробут та заможність населення, що проживало в маєтках князя Сангушка та навколишніх селах.
В той же час князь Роман Сангушко займався благодійністю і культурно-просвітницькою діяльністю.
В князівському маєтку була бібліотека і архів рідкісних документів, в якій нараховувалося більше 5 тис. томів на різних мовах, багате зібрання старовинних рукописів грецьких і латинських, повне зібрання польської хроніки, документи про історію козацтва до Богдана Хмельницького та ін.
В родинному маєтку була також велика картинна галерея, в просторих залах якої розміщувалися оригінали картин найкращих польських художників, видатних майстрів старої італійської і фламандської шкіл.
У 1887 р. багатий архів княжого роду Сангушків був перевезений до Львова, під час Першої світової війни – у Польщу. На сьогоднішній день архів зберігається у Державному архіві м. Краків і налічує 1108 одиниць зберігання.
Князь Р. Сангушко вважався надто бережливим і скнаристим. Він і гроша не давав, поки не переконувався, що його допомога іде за призначенням. Проте щоденно князь отримував по декілька десятків прохань про допомогу як письмових так і усних. Він терпеливо вислуховував звернення і надавав допомогу. Не було випадку, щоб викладене прохання після детального вивчення було відкинуто. Він виділяв кошти на будівництво та ремонт костьолів в Острозі, Києві, Бердичеві, Рівному, на управління римо-католицькою семінарією у Житомирі, на польські наукові заклади. Не без участі князя у Славуті відкрили у 1902 р. двокласне народне училище, а в 1914 р. польську парафіяльну школу.
З 1907 року Роман Владиславович очолював «Польське товариство крайове в Київській, Волинській і Подільській губерніях», брав активну участь у його діяльності. Крім цього він сумлінно займався справами мирового судді в Острозько-Заславському окрузі, радника Заславського земства.
Після лютневої революції 1917 р. князь Сангушко для власної охорони та охорони своїх лісових масивів найняв 25 драгунів.
Драгуни ревно несли службу, за самовільну рубку дерев чинили розправу не тільки над селянами, але і над солдатами 264 піхотного полку, який стояв у Славуті.
1 листопада 1917 р. виникла суперечка між двома солдатами, які заготовляли дрова для солдатської кухні і драгунами, що й спричинило бунт солдатів полку і загибель князя Романа Владиславовича Сангушка.
Після вбивства князя, палац було пограбовано і підпалено.
4-го листопада князя урочисто поховали у підземеллі костьолу Святої Дороти. Місце перепоховання Романа Владиславовича та ще шести представників княжого роду, останки яких лежали у підземеллі костьолу невідоме.
З покоління в покоління передається пам'ять корінних жителів міста про добрі справи князя Р.В. Сангушка. В Славуті працюють засновані ним фабрики і заводи, милують око розведені ним навколо міста ліси.
Рішенням сесії Славутської міської ради від 29 жовтня 2002 р. колишню вулицю Ганнопільську перейменовано на вулицю Князів Сангушків.
17 жовтня 2017 р. у Славуті відбулося урочисте відкриття пам’ятного знаку князю Роману Сангушку, приуроченого до 100-річчя з дня його трагічного вбивства.
Література
- Ковальчук С. Славута: минуле і сучасне / С. Ковальчук, А. Ковальчук. – Хмельницький: ФОП Мельник А.А., 2016. – 312 с.
- Славутчина та Правобережна Україна в історії України: зб. ст. за матеріалами Всеукр. наук.-практ. конф. (18-19 верес. 2014 р., м Славута) / за ред. В.Г. Берковського, В.Б. Сидора [та ін.]. – Хмельницький: Поліграф-2, 2014. – 314 с.
- Берковський В. Студії з історії Славутчини. – К.: Пульсари, 2008. – 232 с.
- Вихованець В. Роль Славутських Сангушків в економічній розбудові Великої Волині в XIX – поч. XX ст. // На зболених крилах любові / упоряд. С.М. Лелях. – Нетішин, 2007. – С. 276-294.
- Павлюк В.В. Шляхетські родини Сангушків і Потоцьких в контексті економічного розвитку краю другої половини XIX ст. // Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки: зб. наук. пр. за матеріалами міжнар. наук. конф. – Хмельницький, 1999. – С. 220-236.
- Могильницькі О. Відновлення історичної справедливості: [у Славуті встановлено пам’ятний знак на честь Р. Сангушко] // Пульс. – 2017. – 19 жовт. – С. 1: фото.
- Андрощук С. Трагічна доля останнього славутського князя // Пульс. – 2012. – 9, 30 листоп. – С. 4.
- Надуваний П. Славутські князі Сангушки // Поділ. вісті. – 2016. – 12 квіт. – С. 3.
Краєзнавчу довідку підготували:
Мельник В.О., Грицишина О.О.
|
