Пошук по сайту

Віртуальні виставки

«Художник-реаліст Порфирій Мартинович»
160 років від дня народження українського художника, етнографа, фольклориста

Серед українських художників минулого століття ім'я Порфирія Денисовича Мартиновича посідає видатне місце. Та невелика кількість робіт, що залишилась нам у спадщину, привертає до себе увагу своєю досконалістю і свідчить про великий хист і високу професійну майстерність художника.

Народився український живописець, графік, фольклорист і етнограф 2 лютого 1856 року у с. Стрюківці Костянтиноградського повіту Полтавської губернії (тепер Красноградський район Харківської області) в родині земського службовця. Його батько Денис Іванович Мартинович походив зі священицької родини, працював службовцем Полтавської консисторії, а згодом – Костянтиноградського земського суду. Мати Аграфена Кирилівна Ольшанська походила з родини стрюківського диякона.

Малювати Порфирій Денисович почав дуже рано, використовуючи все, що траплялося під руку: вугілля, олівець, крейду.

Малюнки художника вражали своєю щирістю, простотою і безпосередністю. «З самих малих літ рисував я, найбільше з ікон. Надивлюсь на них у церкві і малюю подобія їх олівцем. Дедалі виходило у мене все краще. Рисував я й те, що бачив навкруги себе», – згадував у листі до О. Сластьона Порфирій Мартинович. Помітивши незвичайну допитливість та інтерес хлопця до пізнання народної традиції, батько намагався дати Порфирію найповнішу на ті часи освіту. У десять років його віддали до Костянтиноградського пансіону, через рік – до Першої Харківської класичної (чоловічої) гімназії, згодом – до Харківської прогімназії (Третьої харківської гімназії). У становленні мистецького таланту Порфирія Мартиновича велике значення відіграли його вчителі – І. Гересименко, Д. Ланевський, В. Безперчий та М. Плотніков. Плотніков та Чумак готували Порфирія Мартиновича до вступу у найвищий на той час навчальний мистецький заклад – Петербурзьку Академію мистецтв. В 1873 р., здавши на відмінно усі вступні іспити, Мартинович стає студентом Академії. Навчався він разом з українськими художниками С. Васильківським, М. Самокишем, О. Сластьоном. Переходячи з класу в клас, слідував порадам І. М. Крамського, який з батьківською теплотою піклувався про долю Мартиновича.

Під час літніх канікул з 1874 по 1880 рр. Порфирій Денисович мандрував селами і містечками Полтавщини, Харківщини та Чернігівщини, збирав унікальні етнографічні матеріали, замальовував типи традиційного українського побуту. Спілкування з кобзарями і лірниками, відбір та ретельне заучення на пам'ять зібраного матеріалу, дивним чином впливало на розвиток його художньої майстерності і навіть національної свідомості.

Під час навчання в Петербурзькій Академії мистецтв він виробив таку чудову манеру, таку силу і плавність лінії, якої не було в багатьох професорів Академії. Успадкована від батька відданість ідеї збереження для нащадків народного спадку яскраво виявилася у всіх художніх починаннях Порфирія. Для Мартиновича були чужими декоративність та прилизаність – всі його художні твори є ніби зоровим виявом вустинського світогляду епічних співців. «Дивлячись на його малюнки, невловимо починаєш чути спокійний, позачасовий епічний виспів мандрівного співця», – говорив цехмайстер сучасного кобзарства Микола Будник. Тому значення художнього спадку Порфирія Мартиновича – неоціненне.

У 20-70-х рр. XX ст. повні соціального значення й естетичного наповнення роботи художника: «Казенка» (1879), «У волосного пристава» (1879), «Баби печуть хліб» (1877-1880) входили до переліку обов'язкових до вивчення творів в середніх і вищих навчальних художніх закладах.

У 1877 р. за визначні успіхи в малярстві Порфирій Мартинович отримав велику срібну медаль Петербурзької академії мистецтв.

Художні роботи митця за притаманну їм епічну щирість, простоту і цілісність одержують від глядачів схвальні відгуки. До золотого фонду українського мистецтва увійшли десятки унікальних робіт визначного художника. Серед них – «Кобзар Іван Кравченко» (1876), «Кобзар Тихон Магадин із села Бубни» (1876), «Кобзар Хведір Гриценко», «Чумак Мигаль з Вереміївки», ілюстрації до лірницьких пісень, до думи «Про трьох братів Озівських», до «Енеїди» І. Котляревського та інші.

Навчаючись у Петербурзі, Порфирій Мартинович брав активну участь у житті української громади міста, як художник-оформлювач і бандурист підтримував культурні заходи, концерти, художні виставки земляків. Серед яких, зокрема, засновані Миколою Лисенком «Слов'янські етнографічні концерти», де Порфирій Мартинович демонструє серію своїх ілюстрацій до народних дум, а також виступав як поводир відомого українського кобзаря Остапа Вересая. Мартинович щиро заприятелював із кобзарем. Від співця він робить велику кількість записів і навіть починає переймати від Остапа гру на кобзі.

У 1870-х роках Порфирій Мартинович занедужав на тяжку нервову хворобу, яка змусила митця залишити навчання в Петербурзькій Академії мистецтв, а згодом і повністю відійти від активної художньої практики. Проте перервана кар'єра художника не вплинула на діяльність Порфирія Мартиновича у галузі дослідження і збереження традиційної народної культури.

Здійснені Мартиновичем польові дослідження одразу викликали захоплення і високу оцінку наукового світу, сприяли його становленню як визначного фольклориста й дослідника традиційної культури. З кінця 1870-х років і до початку 1930-х років Порфирій Мартинович стає одним із найбільш авторитетних і найвідоміших українських фольклористів.

Як дослідник народної творчості Порфирій Денисович створює свій особливий «емпатичний» метод збору й опрацювання фольклорного матеріалу. Цікаво, що шлях до збереження вустинської традиції Порфирій Мартинович починає із самого себе. Він щиро вважав, що для збереження кобзарського надбання потрібно особисто засвоїти співацький репертуар та гру на інструменті.

Записи Порфирія Мартиновича 1873-1933 рр. залишаються авторитетними першоджерелами для багатьох дослідників традиційної культури світу й складають важливу частину рукописного фонду Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського НАН України, де вони нині зберігаються.Деякі з фольклорних матеріалів Порфирія Денисовича публікувалися на сторінках науково-популярного часопису «Киевская старина». У 1906 р. виходить друком видання «Українські записи Порфирія Мартиновича», яке згодом було перевидане.

1922 р. Порфирій Мартинович стає ініціатором і одним із організаторів Красноградського краєзнавчого музею, для якого передав свою народознавчу колекцію і частину своїх художніх робіт.

У 1922-1933 рр. Мартинович працює науковим співробітником Красноградського краєзнавчого музею.

У 1930 р. Харківський державний музей українського мистецтва (нині Харківський художній музей) організував виставку художніх робіт Порфирія Мартиновича. Ця виставка стала визначною культурною подією тодішнього культурного життя – адже на ній вперше експонувалося понад 150 робіт художника. Після закриття експозиції художник більшість своїх робіт подарував Харківському художньому музею.

Порфирій Денисович Мартинович був чесною і глибоко релігійною людиною. Він був одним із небагатьох українських інтелігентів, які не тільки декларували своє простонародне походження, але й за будь-яких обставин лишалися часткою свого народу. Коли у 1932 р. на Красноградщині розпочався голод, Порфирій Денисович, не зраджуючи своїм переконанням, весь свій скромний гонорар роздавав вмираючим селянам. Твердо вирішивши поділити трагічну долю своїх земляків, Порфирій Мартинович помер від голоду 15 грудня 1933 року у рідній хаті.

Жаборюк А. А. Мартинович Порфирій Денисович / А. А. Жаборюк // Український живопис останньої третини XIX – початку XX століття. – Київ; Одеса: Либідь, 1990. – С. 35 - 39.

Мартинович Порфирій Денисович / упоряд. А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський; за ред. А. В. Кудрицького // Мистецтво України: біогр. довід. – К.: Укр. енцикл., 1997. – С. 399.

Мартинович Порфирій Денисович / упоряд. М. Г. Лабінський, В. С. Мурза; за ред. А. В. Кудрицького // Митці України: енцикл. довід. – К.: Укр. енцикл., 1992. – С. 389.

Шевчук Т. З епістолярної фольклористики 20-х років ХХ ст.: [листування Порфирія Мартиновича з Михайлом та Катериною Грушевськими] / Т. Шевчук, В. Новійчук // Народна творчість та етнографія. – 2006. – №2. – С. 16-17.

Мартинович Порфирій Денисович: [електронний ресурс] // Вікіпедія – вільна енциклопедія: сайт. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki//Мартинович_Порфирій_Денисович. – Назва з екрану. – Мова укр. – Дата звернення: 1.03.2016.

Мартинович Порфирій Денисович: [електронний ресурс] // Полтава історична: сайт. – Режим доступу: http://poltavahistory.inf.ua/mans5_11u.html – Назва з екрану. – Мова укр. – Дата звернення: 1.03.2016.

Мартынович Порфирий Денисович (1856 – 1933): [електронний ресурс] // ARTRU.INFO: сайт. – Режим доступу: http://artru.info/ar/10774/ – Назва з екрану. – Мова роc. – Дата звернення: 1.03.2016.