Віртуальні виставки

Олександр Маринеско — легенда і людина
(до 100-річчя з дня народження)

Олександр Маринеско (1913, м. Одеса - 1963, м. Ленінград, Росія) - командир підводного човна Червонопрапорного Балтійського флоту, капітан 3-го рангу.

Народився в Одесі. В 1930 році вступив до Одеського морського технікуму і, закінчивши його в 1933, був третім і другим помічником капітана на пароплавах “Ільїч” і “Червоний флот”. У листопаді 1933 року був направлений на спеціальні курси комскладу РККФ, після закінчення яких його призначили штурманом на ПЛ Щ-306 Балтійського флоту. У березні 1936 року О. І. Маринеско одержав звання лейтенанта, у листопаді 1938 - старшого лейтенанта. Закінчивши курси перепідготовки при Червонопрапорному навчальному загоні підводного плавання імені С. М. Кірова, служив помічником командира на Л-1, потім командиром ПЛ М-96, екіпаж якого за підсумками бойової й політичної підготовки 1940 посів перше місце, а командир був підвищений у званні до капітан-лейтенанта. У листопаді 1942 року М-96 вийшла у Нарвську затоку для висадження групи розвідників в операції по захопленню шифрувальної машинки “Энігма” у штабі німецького полку. О. І. Маринеско був нагороджений орденом Леніна. Наприкінці 1942 року йому було надане звання капітана 3-го рангу, його знову обрали кандидатом у члени ВКП (б) (у жовтні 1941 року він був виключений). У квітні 1943 року О. І. Маринеско призначений командиром ПЛ С-13. З 9 січня до 15 лютого 1945 року він перебував у своєму п’ятому бойовому поході, протягом якого були потоплені два великі кораблі супротивника — “Вільгельм Густлов” і “Штойбен”. 30 січня 1945 року С-13 атакував і відправив на дно лайнер “Вільгельм Густлов”, на якому перебувало понад 10 000 чоловік. Згодом радянська преса назвала затоплення “Вільгельма Густлова” “Атакою століття”, а Маринеско — “підводником № 1”. З шести бойових походів, виконаних Маринеско в роки Великої Вітчизняної війни, всі шість він пройшов, перебуваючи на посаді командира підлодки С-13. На жаль, доля командира легендарного підводного човна склалася трагічно. Після закінчення війни Маринеско був арештований. І дуже довго ім’я його і його подвиг незаслужено перебували в забутті. Час, втім, усе розставив на свої місця. 5 травня 1990 року був опублікований Указ про присвоєння звання Героя Радянського Союзу Маринеско Олександрові Івановичу — капітанові 3-го рангу. Посмертно…

О. І. Маринеско помер у Ленінграді після важкої й тривалої хвороби 25 листопада 1963 року. Похований на Богословському кладовищі Санкт-Петербургу.

Список рекомендованої літератури

1. А6629
   84(2=Рус)7
   К83
   Крон А. А. Капитан дальнего плавания: повесть о друге. – К.: Политиздат Украины, 1989. – 277 с. – (Люди и подвиги).
2. Б31128
   63.3(4Укр)
   С81
   Олександр Маринеско (1913-1963): військовий підводник // Сто найвідоміших українців. – 2-ге вид., випр. і доп. – К., 2002. – С. 581-584: портр.
3. Б35275
   63.3(4Укр)
   С81
   Олександр Маринеско // 100 найвідоміших українців. – 3-є вид., випр. і доп. – К., 2005. – С. 607-613.
4. Б37212
   63.3(4Укр)
   Т48
   Ткаченко А. Ф. Маринеско Александр Иванович // Ткаченко А. Ф. Знаменитые украинцы. – К., 2005. – С. 159-165.

* * *

5. Маринеско Э. На премиальные, полученные за уничтожение немецкого суперлайнера “Вильгельм Густлов”, Александр Маринеско купил себе роскошный автомобиль / [беседовал] А. Гороховский // Факты. – 2002. – 7 марта.
6. Громов Д. Шальная рука судьбы: самая страшная морская катастрофа, именуемая Атакой века и унесшая около десятка тысяч жизней, произошла с легкой руки разбитного одессита // Корреспондент. – 2010. – № 1. – С. 46-48: фото. цв.
7. Долженко Г. Командир щасливого “тринадцятого” // Уряд. кур'єр. – 2002. – 22 лют.
8. Одноколенко О. Командир С-13 // Красная звезда. – 1989. – 25 марта.
9. Павлоцький В. Брехня та правда про Олександра Маринеско // Голос України. – 2009. – 3 черв. – С. 20.
10. Піскун О. Про Маринеско все ще сперечаються // Молодь України. – 2001. – 22 лют. – С. 3.
11. Поляновский Э. И все-таки свершилось: А. Маринеско — Герой Сов. Союза // Известия. – 1990. – 7 мая. – (Моск. веч. вып.).
12. Поляновский Э. Неподсудны заслуги героя // Известия. – 1990. – 1 сент.
13. Поляновский Э. Памятник // Известия. – 1988. – 17 июня. – (Моск. веч. вып.).
14. Чорноус С. Сумна одісея капітана “С-13”, або про те, як ворога Гітлера № 1 “добили” радянські бюрократи // Нар. армія. – 2000. – 3 лют.
15. Югов В. Капитан Маринеско: документы, свидетельства, факты // Правда Украины. – 1989. – 21 янв.