Пошук по сайту

«Свято квітів Софії Левицької»

Скромна у побуті, невибаглива, з власною життєвою трагедією, Софія Левицька стала дорогоцінною перлиною у культурному житті Парижа першої половини ХХ століття. Найкращі художні галереї Франції змагались за можливість експонувати та продавати її мистецькі твори.

Софія Пилипівна Левицька народилася 9 березня 1874 року на Поділлі. Батько Софії – заможний поміщик, був освіченою людиною, працював інспектором народних шкіл, приятелював з В. Антоновичем, Т. Рильським, П. Житецьким, активно цікавився громадською і культурною роботою. Брат Софії – Модест Левицький, лікар і письменник.

Зацікавлення та потяг до малювання привели Софію в школу Казановських. Навчання давалось їй легко. Завдяки педагогам школи з’явилось впевнене переконання стати художницею.

Коли Софії виповнилося 19 років – її видали заміж за лікаря Маниловського. Це й стало початком трагічного життя художниці. Чоловік виявився морально деградованою особистістю, зловживав алкоголем. У цьому шлюбі в Софії народилася дочка Ольга, яка виявилася розумово відсталою. Не витримавши знущань від чоловіка, Софія з малолітньою дитиною повертається додому, залишає дитину батькам, а сама їде у Київ, де відвідує мистецьку студію Сергія Світославського. Багато українських митців набували досвіду на чужині, вносячи свою мистецьку частку в розвиток світового мистецтва. У випадку з Софією, її доля тісно переплелася із французьким культурним світом.

За порадою С. Світославського наприкінці 1905 року Софія Левицька вирушає вчитись малюванню до Парижа, де записується до школи Еколь де Бoз-Aр. Її успіхи в навчанні були настільки значними, що вже через рік її допускають робити копії з картин у Луврі. У цей період її захоплюють твори Делакруа, Фрагонара і Пюві де Шавана. Під час навчання художниця познайомилася з художником-початківцем Жаном Маршаном, приязні стосунки з яким переросли в кохання і спільне життя впродовж подальших двадцяти років.

У 1906 році Левицька навідалася до Києва і з захопленням розповідала київським митцям про Париж та закликала їх їхати на навчання саме до Франції. Париж завжди був рухливим мистецьким осередком, де й українців ніколи не бракувало.

Софія Левицька жила не тільки одним малярством, її цікавили музика, поезія, література, вона приваблювала до себе творчих людей. Мешкала в колишній майстерні Огюста Ренуара, де як доброзичлива та весела господиня, з українською щирістю влаштовувала домашні вечірки, на яких зуміла поєднати багатьох художників, письменників, поетів, критиків, діячів культури.

Водночас Левицька підтримує дружні стосунки з українськими земляками. Всесвітньо відомий скульптор Олександр Архипенко – частий гість в її домі. Він засновник течії кубізму, свого часу, як і Софія, вчився у художній школі Сергія Світославського. На виставці 1912 року їх роботи були представлені поряд.

У 1913 році Софія Левицька організовує свою першу персональну виставку в галереї Б. Вайль. У передмові до каталогу цієї імпрези Шарль Мальпель писав: «З творів Соні Левицької пробивається дуже тонка поезія, яка виходить із спокійного мистецтва. А все ж таки цього митця вважають за одного з найсміливіших під сучасну пору… Мистецтво пані Левицької є дуже гарне й дуже безпосереднє».

Як художниця Софія Левицька має перед Україною незаперечну заслугу: вона зацікавила українством багатьох діячів культури у Франції, завжди пам’ятала Батьківщину. Схвально зустріла звістку про те, що розпалась Російська імперія, відгукнувшись графічною роботою «Визволення України», де козак, поборовши двоголового орла, б’є білого та червоного.

Її творчість розквітла у декоративних композиціях, натхнення і теми сюжетів картин надавали численні поїздки Францією.

Кожного літа Левицька виїздила на південь Франції, де малювала краєвиди і портрети. Поруч із малярством чимало уваги присвячувала графіці. Самобутній графічний модерн Софії Левицької у Франції був тісно пов'язаний із традиціями українського народного мистецтва.

Пізнавши радість любові і спільного творчого життя з Жаном Маршаном, наприкінці життя Софія залишилася зовсім самотньою. Біда у життя Софії і Жана підкралася несподівано і прийшла з України. З погіршенням ситуації в Києві, родичі Софії більше не могли утримувати її дочку Ольгу і відправили її до Франції.

Присутність Ольги впливала на погіршення стосунків між Левицькою і Маршаном, який, після довгих років прожитих разом, одного дня просто залишив Софію з дочкою. Порятунку шукала в творчості. Для неї рятівним став світ, який належав лише їй і рятував від безнадії – світ мистецтва. У своїх роботах Софія часто зверталася до казкових образів, до яких тікала від сумної реальності.

Родинна й особиста трагедія наклали важкий відбиток на психіку Софії. На початку 1930-х років у неї починають проявлятися перші ознаки психічної хвороби. Вона ще бореться, не піддається долі, ще малює картини, робить проекти вишивок, які вишиває хвора донька… Але кольори на картинах стають усе темнішими, образи дедалі сумнішими, а сил не вистачає, щоб довершити задуману картину.

Творча спадщина художниці чимала. Це сотні творів – великі композиції, портрети, ілюстрації, екслібриси. Займалась вона і літературними перекладами. Переклала французькою мовою і проілюструвала повість М. Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки».

Художниця померла 20 вересня 1937 року в Парижі, так і не довершивши свою творчу роботу «Свято квітів».

Її ім'я назавжди увійшло в історію французької графіки XX століття. В українських музеях та приватних колекціях творів художниці майже немає, у Франції збереглися лише поодинокі графічні та олійні твори Софії Левицької.

Література

1. Будім Л. В. Подільські митці у формуванні мистецького феномену Ecole de Paris // Подільська еміграція в контексті європейської та світової культури: матеріали наук.-практ. конф. (м. Хмельницький, 17-18 берез. 2011 р.). – Хмельницький, 2011. – С. 105-109.
2. Гуменюк А. Художниця з наївно-радісною душею / А. Гуменюк // Вперед – 2009. – 6 берез. – С. 3.
3. Старовина О. Француженка з Поділля / О. Старовина // Моя газета. – 2007. – 15 берез. – С. 4.
4. Трембіцький А. М. До історії життя і творчості української художниці Софії Левицької // Наук. пр. Кам’янець-Поділ. держ. ун-ту: зб. за підсумками звіт. наук. конф. викл. і аспірантів 17-18 жовт. 2006 р. – Вип. 5. – Кам’янець-Подільський, 2006. – Т. 1. – С. 67-69.
5. Фурман Б. Краса творінь на полотні / Б. Фурман // Вперед. – 2002. – 27 квіт. – С. 5.
6. Левицька Софія Пилипівна / упоряд. А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський; за ред. А. В. Кудрицького // Мистецтво України: біогр. довід. – Київ: Укр. енциклопедія, 1997. – С. 358.
7. Назаренко Є. Дивосвіт Софії Левицької / Є. Назаренко // Поділ. вісті. – 1995. – 8 серп. – С. 4.