Закрити
фото
logo

 
Електронна бібліотека Хмельницької ОУНБ
Бібліотека українського воїна
Як нас знайти:
29000, м. Хмельницький,
вул. Героїв Майдану, 28
тел./факс: (0382) 79-47-31
тел.: 65-80-84
e-mail: library.ounb.km@gmail.com Хмельницька ОУНБ
 
X

Пошук по сайту

Віртуальна повнотекстова довідка


«Визволення…смертю».
До 140-річчя від дня народження
Марії Слободівни-Крушельницької, української
письменниці та актриси

(відділ мистецтв)

Марія Крушельницька

Марія народилася 8 грудня 1876 р. у селі Ульгівці Рава-Руського повіту на Львівщині, увійшла в історію української культури як драматична актриса, публіцист, мемуарист, редактор та прозаїк. Дівчинка прийшла в світ у багатодітній сім'ї поштового службовця Степана Слободи, де росло п’ятеро дружніх дітей - дві дочки та троє синів.

Марічка залюбки навчалася в українській гімназії м. Львів. Її талант прокинувся по закінченні загальної освіти. Від 1 січня 1893 р., під артистичним ім’ям Марія Слободівна, вона засяяла на міській сцені в Львівському руському театрі товариства «Руська бесіда». Драматична актриса виконувала головні жіночі ролі в п’єсах українських та зарубіжних драматургів: І. Карпенка-Карого, І. Франка, М. Старицького, І. Тобілевича, Юзефа Крашевського, Германа Зудермана та Карла Гуцкова, Льва Толстого.

Шаленого успіху Марія Слободівна зазнала в ролі Наталки Полтавки однойменної малоросійської опери Івана Котляревського. Зворушена грою молодої актриси, видатна майстриня сцени Марія Заньковецька подарувала талановитій колезі власний сценічний стрій, у якому сама колись грала Наталку Полтавку.

Із Львівським руським театром панна Слободівна об'їздила усю Галичину, успішно гастролювала в Польщі, хоча гонорари тодішній актрисі платили мізерні. Грати чужі персонажі доволі швидко Марії Слободівні наскучило. Як зазначено в неопублікованому рукописі від 1899 р., 23-річна актриса написала власну оригінальну п’єсу на три дії – «Мачуха». Написано твір восени 1899 р. й названо комедією, хоча нічого комедійного у змістовій структурі та фіналі баченої авторкою вистави немає. На загальну канву соціально-емансипаційної теми, що в часи розквіту письменницького та артистичного таланту М. Крушельницької була актуальною, драматург вкидає два приклади із «вічних сімейних» сюжетів: перший – це одруження за волею матері 18-річної Галі Синевської з 50-літнім заможним вдівцем Теодозієм Ганкевичем. І проводить цей приклад авторка у розвитку: від суцільного спротиву покоритися – до усвідомленого сприйняття Галею свого тихого, забезпеченого «ніби щастя». На другому полюсі сюжетної інтриги, її розвитку – приклад другий, через який дещо новелістичне і відбувається дія: молоденьку Надію (виховану на зразках: «там щастя, де багатство!») Ганкевич віддає за 55-річного багача Петра, що вертів мільйонами, мав у власності село. У фінальній сцені Петро втікає до Америки, передавши Ганкевичу листа, у якому зізнається, що усе пропито, програно в карти. Крутити далі немає сили. Зосталося, як каже герой, – «кулька в лоб або забрати, що ще дасться, і втікати за море».

Справжній хист молодої авторки до письменства в 1901 р. засвідчила збірка оповідань під назвою «І хто ж вона була?», видана у Чернівцях друкарнею товариства «Руська бесіда». Широкому загалу сподобалися романтичні новели «І хто ж вона була?», «Прощання», «Хвилі туги», «Поезія молодих її літ», «Штука». Кожне з оповідань має свою стилістику, тональність, певний ключ до сприйняття змісту.

Марія Крушельницька

У численних ескізах, етюдах, зарисовках і нарисах, що розсипані у галицьких періодичних виданнях газетно-журнального типу, Марія Крушельницька демонструє дивовижне вміння препарувати настрій природи до настрою людини. Чи вона пише про старість («Осіння думка»), чи про пору в природі й житті людини («Золото осені»), чи про інші параметри душі («Крик тиші», «Моє квіття», «На дні душі», «Чар музики»), – всюди майстерне вивершення: від баченого, спостереженого – до художньо-філософського узагальнення.

Одного дня 24-літня Марія познайомилася з 22-річним талановитим літератором Антіном Крушельницьким, чия дебютна збірка оповідань «Пролетарі» (1899) щойно з’явилася друком. Із першого погляду вона побачила, як юнак умів надихати, запалювати пристрастю, новими ідеями. Нічого дивного в тому не було, у третьокурсника філософського факультету Львівського університету історію викладав сам професор М.С. Грушевський, майбутній очільник Української Народної Республіки. Молода пара почала регулярно спілкуватися на спільні теми: історія, красне письменство, україністика, звільнення народу.

Після шлюбу 1901 р. життя молодого подружжя завирувало. Адже відомий у краю громадський діяч і журналіст Антін Крушельницький приятелював із справжньою елітою Західної України: Василем Стефаником, Лесем Мартовичем, Ольгою Кобилянською, Наталею Кобринською.

Якось природно зірка львівської сцени Марія Слободівна переселилася в іншу іпостась - вона стала Марією Степанівною Крушельницькою. Спочатку - дружиною, а потім і щасливою матір’ю. Останнім її виступом у складі трупи Львівського руського театру стала 8 жовтня 1901 р. вистава «Влада темряви» за однойменною п’єсою Л. Толстого, показана в Перемишлі. Марія повністю віддалася сім'ї, дітям.

Одруження повністю змінило життя молодої жінки. Хоча вона назавжди полишила театр, Марія не забула про родинні обов’язки щодо молодших братів і сестри. По щирості сказати, сім’я самого Антіна Крушельницького не особливо схвалювала шлюб із актрисою, котра ще й примусила чоловіка в нотаріальній конторі письмово укласти присягу: мовляв, він дасть освіту і шмат хліба усім її молодшим братам і сестрі, тобто допоможе в їхньому вихованні. Він, природжений просвітянин та педагог, повністю виконав обітницю: всі вони здобули освіту, отримали фах, попри те, що самого нащадка, його заможна матір позбавила матеріальної підтримки. Тож Антін різко увірвав спілкування із родичами.

У 1910-1919 рр., якщо не брати до уваги перерву на час активних військових дій I світової війни та вимушену еміграцію 1918 р. родини до Відня, А.В. Крушельницький сумлінно й безперервно служив в Городенці на Івано-Франківщині.

Пліч-о-пліч у тій культурно-освітній діяльності разом з ним величаво ступала і вічно усміхнена Марія. Вона сприяла виданню читанок, влаштовувала театральні гуртки, різні культурно-освітні заклади. Не відклала Марія Степанівна Крушельницька і перо, а регулярно друкувалась у повітових газетах «Буковина» та «Діло», дописувала до місцевих альманахів і журналів «Літературно-науковий вісник» та «Нова хата». Її перу належить п'єса «Вона» (1911). У 1903 р. в Коломиї Марія народила доньку Володимиру. 12 листопада 1905 р. в Рогатині на Івано-Франківщині привела сина-первістка Івана. 1906 р. в Станіславові (нині - Івано-Франківськ) сповила сина Богдана. 14 березня 1908 р. в Коломиї подарувала чоловікові синочка Тараса. 26 березня 1913 р. в Городенці дала світові Остапа.

У 1918 р. сумлінного просвітянина А. В. Крушельницького Наказом Директорії УНР від 25 квітня 1918 р. призначили міністром освіти УНР.

За політичними мотивами 25 липня 1919 р. Антін Крушельницький звільнився з посади міністра освіти. До 1 лютого 1920 р. він залишався у Міністерстві народної освіти на посаді радника. А ось емігрантами родина Крушельницьких стала вимушено. Коли суверенітет УНР було остаточно сплюндровано, виявилось, що у повоєнному Відні родина застряла надовго. Кошти закінчилися, а вигнанцям на чужині доводиться ой, як тяжко працювати. Іншою халепою було те, що Крушельницькі виявилися… чужинцями без громадянства: УНР зникла, а Галичину окупувала Польща. З’явилися борги, злидні, безвихідь.

Спливли сім довгих років вимушеного вигнання. Аж раптом на початку 1925 р. польський уряд дозволив Крушельницьким повернутися на Галичину.

Марія Крушельницька

Марія Степанівна Крушельницька допомагала чоловікові-видавцеві – у Львові вона особисто редагувала фундаментальні позапартійні журнали «Нові шляхи» (1929-1933) та «Критика» (1933).

Назбиравши перші вільні для родини кошти, Крушельницькі відкрили для бідних письменників та убогих студентів Львова їдальню «Громадська харчівня», де можна було за «дріб’язок» поїсти, випалити цигарку, зіграти партію в шахи та обговорити з колегами останні новини.

У 1929 р. Крушельницька під псевдонімом Марія Степанівна видрукувала в часописі «Нові шляхи» тривожну статтю «З думок. На дні душі».

В цей час польська влада переслідувала ледь не всіх дорослих членів родини Крушельницьких за прорадянські настрої.

У травні 1934 р. Антін Крушельницький, відгукнувшись на заклик Є. Коновальця перешкодити русифікації великої України, разом з дружиною, синами і донькою Володимирою залишили Львів та переїхали до Харкова. Проте Харків - тодішня столиця червоної УРСР - зустрів їх ворожо. Замість обіцяного просвітництва галичанам, аби не померти від голоду, довелося перебиватися тимчасовими принизли-вими підробітками.

Марія Крушельницька

Якось уночі до їхнього помешкання увірвався загін у «тільняшках». Крушельницьких заарештували. Сини Іван і Тарас були розстріляні у грудні 1934-го. Антіна Крушельницького із донькою Володимирою, медиком за фахом, вислали на Соловки до одного із найжахливіших таборів - Сандормоха. Та інтелектуали радянській владі заважали й тут - їх також розстріляли. Після розстрілу синів, арешту чоловіка і ще 3-х дітей у 1935 р. Марія самотня померла у лікарні Харкова.

Література

  1. 1. Чарнецький С. Нарис історії українського театру в Галичині / С. Чарнецький. – Л., 1959.
  2. 2. Громова З. Марія Слободівна – акторка і письменниця / З. Громова, М. Дубина // Український театр. – 1987. – № 5. – С. 24.
  3. 3. Погребенник Ф. Життя і смерть Марії Слободівни // Дзвін. – 1990. – №1. – C. 37 – 38.
  4. 4. Качкан В. Ще одна постать в українській Голгофі (повернення Марії Крушельницької) // Бойківщина: наук. зб. – Дрогобич, 2007.
  5. 5. Герасимова Г. Крушельницька Марія Степанівна // Енциклопедія історії України: у 10 т. - редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Ін-т історії України НАН України. – К.– Т. 5: Кон – Кю. - 2009 – С. 423.
  6. 6. Крушельницька Л. Крушельницька Марія Степанівна // Енциклопедія сучасної України / Нац. акад. наук України, Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т енциклопедичних дослід. НАН України. - редкол. І. М. Дзюба, А. І. Жуковський (та ін.). – К. - Т. 15: Кот – Куз. - 2014. – С. 581.

 

© Хмельницька обласна універсальна
наукова бібліотека
e-mail: library.ounb.km@gmail.com