Віртуальні виставки

Поділля у франко-російській війні 1812 року

(До 200-річчя утворення Українського козацького війська)

На поєдинок!
Художник В.Полтавець.
1998 р.

Упродовж віків українська нація сприймала і завжди сприйматиме козацтво як невід’ємний атрибут свого фізичного і духовного існування. Вона прославилась козацьким духом, возвеличила його до святості національної ідеї і пройшла шлях від усвідомляння себе як нації, що породила козацтво, до нації, цим козацтвом народженої.

Історично склалося так, що в мові українського народу поняття “козак” вживається на ознаку справжнього воїна, лицаря, людини вільної, незалежної, яка присвячує своє життя захистові рідної землі, свого народу.

В різні періоди української історії козацькі формування з честю виконували свою місію. Так було і під час франко-російської війни 1812 року.

Командування Російської армії намагалося використати Подільску, Волинську, Київську губернії як простір, де наступальний порив наполеонівських військ на південний схід вчухатиме з кожним здоланим кілометром аж до повного вичерпання. Саме для цього в Луцьку, Острозі, Зяслявлі, Старокостянтинові, Житомирі створювалися засічні лінії, склади та магазини - тилові бази. Дбаючи про створення і збереження запасів продовольства і фуражу, російське командування враховувало, що вони мали піти не тільки на постачання регулярної армії, але й кінного козачого війська, яке передбачалося створити для допомоги армії.

У похід.
Художник М.Пимоненко.
1902 р. НХМУ

5 червня 1812 року із Санкт-Петербургу до відповідних органів місцевої влади надійшов Наказ про термінове формування на Поділлі та Київщині щонайменше 4 кінних козацьких полків (за структурою: 1200 бійців, 38 командирів, 88 унтер-офіцерів, 17 сурмачів у кожному) “з людей до козачої служби придатних і здавна навиками і бажаннями до них відомих”.

Поміщики затягували формування полків, бо побоювалися, що вступ селян до війська звільнить їх від кріпацької залежності і поміщицькі господарства втратять робочу силу. Навіть загроза ворожої навали не змогла примусити поміщиків поступитися своїми вузькокласовими інтересами.

Всупереч їм широкі маси українського народу в грізний для батьківщини час виявили високе розуміння свого патріотичного обов’язку. Це насамперед проявилося у всенародному русі за створення ополчення і козацьких полків. Селяни і козаки Поділля поставляли рекрутів і ополченців, забезпечували армію продовольством, фуражем, транспортом, жертвували гроші, майно. За словами історика О. Машкіна “вражає здатність населення жертвувати для перемоги навіть останнім. Наприклад, жителі Подільської губернії поставили додаткого ще й 7 тис. голів великої рогатої худоби”.

Козак на коні.
Художник М.Самокиш.
1899 р.

Протягом 40 днів у Кам’янці-Подільскому з цивільного населення місцевого , а також Летичівського , Новоушицького, Проскурівського повітів був сформований 4-й Український козачий полк. Під час набору до війська передбачалося надання пільг, а саме – один козак зараховувався за двох рекрутів під час наступного набору. Сучасники відзначали, що рекрути йшли на збірні пункти з піснями, багато було було добровольців.

Четвертий козацький полк очолив полковник Мініцький. Полк прославився у франко-російській війні. За ратні подвиги на полях битв всі вищі та штабні офіцери полку були відзначені військовими нагородами союзних держав.

Всього було сформовано із жителів Київської та Подільської губернії 4 козацьких полки, які отримали офіційну назву Українське козацьке військо.

За особливу мужність, яку вони виявили під час цієї війни, в 1814 році усім трьом полкам були “пожалувані” срібні полкові труби за, як мовилося в нагородному листі, “відміні подвиги, виявлені під час минолуї кампанії”, тобто під час війни з армією Наполеона. Слід звернути увагу, що називалися вони не малоросійськими, як пишуть деякі історики, а саме “українськими”. Ці полки тоді ж були зведено в Українську козацьку дивізію, котра проіснувала під такою назвою до жовтня 1816 року, коли її було перейменовано в Українську уланську дивізію. Згодом “слово українська” було вилучено та й саму її розформовано.

Козацтво на дозорі.

Період війни із Наполеоном змінив ставлення царського уряду до козацтва, розпочалося формування нових військових одиниць так званого “земського війська” (ополчення), до якого кріпаки набиралися за згодою поміщиків, а вихідці з інших станів – добровільно. Його створення стало справою всенародною. Але ентузіазм, з яким селяни, сподіваючись на визволення з кріпацтва, вступали до ополчення, налякав царський уряд. Боячись озброєного народу більше ніж французьких військ, правляча верхівка скоротила число губерній, що ополчалися.

В Подільській, Київський і Волинський губерніях були створені загони “лісової варти”. Ополченці проводили розвідку, супроводжували обози і військовополонених, доставляли провіант в діючу 3-ю армію.

Готуючись до вирішальних боїв з ворогом, Кутузов не ослабляв уваги до зміцнення оборони України. Генералу Тормасову він наказав “бути у Волині і Поділлі для охорони цього краю”. Навіть тоді, коли той одержав наказ перейти до рішучих дій проти військ Наполеона на Волині, для прикриття Поділля з півночі в районі Ізяслава – Старокостянтинова було залишено 6 батальйонів піхоти та 12 ескадронів кавалерії. В свою чергу , з Поділля в 3-ю армію, крім козачого полка, численних рекрутів влилося 505 чоловік “лісових козаків”. “Лісові козаки” чудово орієнтуючись на місцевості, добре володіли зброєю, були незамінними розвідниками та зв’язківцями.

Можна з упевненістю сказати, що козацтво, як форма духовного і військового лицарства – неперевершений витвір українського національного генія. У психології козацтва, його самовбивчій одчайдушності, зневаги до ворога, страху і смерті – психологія того істинного Українця, з якого витворювався ідеал української нації.

Список літератури до теми

1. Сушинський Б. Всесвітня козацька енциклопедія. XV – початку XXI століть. – Одесса, 2007. - С. 461, 478 – 479.
2. Історія українського козацтва: нарис у двох т. – К., 2007. – Т.2 – С. 337 – 352.
3. Машкін О. “народу подвиг героїчний” ..: ( Піденно – Західний край. Малоросія та Новоросія у Вітчизняній війні 1812 року ) // Історія в шк. - 2003. - №1. – С. 9 – 14.
4. Гуменюк С. Поділля у війні 1812 року // Рад. Поділля. – 1984. – 17 лют.