Пошук по сайту

Кониський Григорій Осипович

Рід Кониських у XVIII ст. – це типові представники "нових людей", які внаслідок реформ Петра І у Росії одержали перспективи просування по службі та увійшли у дворянське середовище. "Нові люди" перебували в постійних суперечках з родовитою знаттю, палко підтримували абсолютизм, виступали за "просвіщенну монархію".

Григорій (у чернецтві – Георгій) Осипович Кониський народився 20 листопада 1717 р. у місті Ніжин (нині Чернігівська область). Першими його вчителями були батьки, а першим підручником – Псалтир. Вірогідно, що він закінчив початкову полкову школу. Коли ж Григорію виповнилось 11 років, його життєвий шлях проліг до Києва в головний центр української освіти і науки – Києво-Могилянську академію. Там він став навчатися у класах поетики, риторики і філософії. Навчання продовжувалося 15 років.

Роки навчання юнака в академії були періодом її найвищого розквіту: саме тоді тут викладали колишні кращі вихованці академії, послідовники прогресивних ідей Нового часу Стефан Калиновський, Сильвестр Кулябка, Михайло Козачинський, видатний лінгвіст Симеон Тодорський. В роки навчання Григорія в академії академічна наука стає на шлях раціоналізму. Варто підкреслити, що цей процес був підготовлений усім ходом розвитку суспільної думки у країні.

Майже два роки молодий професор готується до викладацької діяльності в стінах рідної академії. Від 1745 р. Г. Кониський – професор кафедри, читає курс поетики "Правила поетичного мистецтва". Г. Кониський багато в чому наслідує курс поетики Ф. Прокоповича.

У 1947 р. було створено драму-мораліте "Воскресеніє мертвих...", де зачіпалась одна з найболючіших проблем сучасності – тема експлуатації. Підтримувані царизмом козацька старшина і дворянство силоміць захоплювали землі, проростало жорстоке соціальне й національне гноблення трудового населення України й Білорусії польською шляхтою та магнатами.

Крім курсу поетики Г. Кониський читав в академії два курси філософії, які відрізняються не лише за назвою, а й тематичною спрямованістю. Перший з них, прочитаний в 1747/48 навчальному році, – "Загальна філософія перипатетиків", поділений на чотири розділи – логіку, фізику, метафізику та етику. Цей курс був створений згідно з філософськими думками Арістотеля Стагірита і викладався в Києві у православній Могиляно-Заборовській академії у 1747–1748 pp. Наступні два роки професор викладав курс, який вже не ґрунтувався тільки на перипатетичній філософії.

Порівняння цих двох варіантів курсу філософії дає підстави для певних висновків. Якщо перший варіант – це "загальна перипатетична філософія, викладена згідно з думками глави філософів Арістотеля Стагірита", то другий варіант курсу знайомить слухачів із філософією античного світу, з боротьбою основних напрямів у середньовічній філософії, ученням мислителів Нового часу – Лейбніца, Вольфа, Декарта, Гассенді, досягненнями науки того часу, передусім астрономії та фізики. У цьому курсі Г. Кониського чітко прослідковується межа між двома сферами – наукою і релігією, виразно звучить думка про дві істини – богословську і філософську (наукову), помітно розмежовані розум і віра. У логіці, етиці й натурфілософії він тлумачить лише земні, природні речі, людські проблеми, виносячи все надприродне у сферу теології та метафізики.

Розуміння Кониським філософії як науки про земні речі, про людину та її щастя зближує його з філософами-гуманістами. Саме цей філософський курс можна розглядати як певний рівень розвитку вітчизняної філософської думки першої половини XVIII ст.

Погляди мислителя еволюціонують у бік зростання та зближення з дослідним природознавством, значним зміцненням раціоналістичних тенденцій. Вже у період перебування Г. Кониського у Києво-Могилянській академії перед нами вимальовується постать прихильника науки Нового часу, виразника ідей раннього Просвітництва.

Варто підкреслити, що на сьогодні відомо близько сімдесяти казань Георгія, які, звичайно складають лише частину його проповідницького доробку – адже він проповідував понад піввіку.

Проповіді Георгія здебільшого повчальні, проте містять і чимало проявів гострої антикатолицької та антиуніатської полеміки, спрямованої на відновлення й утвердження православ’я в Білорусії, і критики соціальних несправедливостей феодально-кріпосницького ладу та різноманітних порушень християнської моралі у реальній життєвій поведінці його пастви. Політична й просвітницька діяльність Кониського, його наукові й художні праці, промови згодом приваблювали увагу письменників і вчених. Численна література, присвячена 100-річчю з дня смерті Г. Кониського, вийшла в кінці XIX ст. Прогресивні мислителі Росії бачили в ньому просвітника-сподвижника, якого вони ставили в один ряд з Ф. Прокоповичем, В. Татіщевим, А. Кантеміром. О. С. Пушкін вітав вихід у світ творів Г. Кониського (1835 p.) рецензією, в якій дуже високо оцінив його історичні праці, промови та подвижницьку просвітницьку діяльність.

Просвітницька та патріотично-подвижницька діяльність Кониського тривалий час затіняла його внесок у розвиток вітчизняної філософської думки. У цьому великою мірою завинило тенденційно складене у філософії уявлення, ніби до середини XVIII ст. в Україні взагалі не було оригінальної філософської думки. Світогляд Кониського, загалом, можна визначити як відхід від ортодоксальних поглядів. Філософський курс мислителя, прочитаний у 1749–1751 pp., рясніє залученими доказами із природничо наукового знання. Ним ставляться й по-своєму вирішуються проблеми, дуже важливі для подальшого розвитку вітчизняної філософської думки. У полеміці з авторитетами святого письма та Арістотеля Г. Кониський недвозначно зайняв позиції науки й філософії Нового часу, особливо раціоналізму Декарта. Він сміливо став на шлях, уторований Ф. Прокоповичем. Його філософський курс дає чіткий виклад основних положень раціоналістичної філософії.

Г. Кониський схиляється до думки, що природа – не пасивне творіння, а сама виступає як творець, пробуджуючи в тілах усякі процеси і виступаючи їх причиною: "Природа є принципом руху і спокою. Це значить: якщо речі рухаються, їх рух зумовлює природа; якщо перебувають у спокої, їх спокій знову ж зумовлює природа. Чи рух, чи спокій є в тілах, їм за своєю природою належить рухатися чи бути у спокої". Проте такі активні властивості приписує він не всій природі, а лише тій, яка ототожнюється з оформленою матерією. Поняття активності він беззастережно застосовує лише для характеристики природи – світу матеріальних речей, світу загалом як реальності матеріальної субстанції.

В 1972 році різко погіршився стан здоров’я святителя Георгія, а 13 лютого 1795 року наступила блаженна кончина. Похований він у Спасо-Преображенському Соборі м. Могильова. На надмогильній плиті епітафія, створена ним самим незадовго до смерті: «Колыбель — Нежин, Киев — мой учитель:

Я в 38 лет назван: святитель.

Семнадцать лет боролся я с волками,

А двадцать два как пастырь отдохнул с овцами.

За претерпенные труды и непогоду

Архиепископом и членом стал Синоду.

Георгий именем, я из Конисских дому.

Коню подобен был я почтовому.

Тут трупа моего зарыты кости».

1. Возняк М.С. Історія української літератури у 2-х книгах: кн.1.Львів: Світ,1992. – 696 с.
2. Грицай М.С. Українська драматургія XVII – XVIII ст. – Київ: Вища школа,1974. – 198 с.
3. Грицай М.С. Давня українська література: підручник / М.С. Грицай, В.Л. Микитась, Ф.Я. Шолом. – Київ: Вища школа, 1989. – 414 с.
4. Єфремов С.О. Літературно – критичні статті. – Київ: Дніпро,1993. – 350 с.
5. Єфремов С.О. Історія українського письменства. – Київ: Феміна, 1995. – 688 с.
6. Історія української літератури у 2-х книгах: кн.1. Дожовтнева література – Київ: Наук. думка, 1987. – 630 с.
7. Кошуба М.В. Георгий Конисский. – Москва: Мысль, 1979. – 173 с.
8. Хрестоматія давньої української літератури. Київ: Рад. школа, 1967. – 783 с.