Закрити
фото
logo

 
Електронна бібліотека Хмельницької ОУНБ
Бібліотека українського воїна
Як нас знайти:
29000, м. Хмельницький,
вул. Героїв Майдану, 28
тел./факс: (0382) 79-47-31
тел.: 65-80-84
e-mail: library.ounb.km@gmail.com Хмельницька ОУНБ
 
X

Пошук по сайту

Віртуальні виставки

«Митець двох віків»
80 років від дня народження Івана Марчука

(Повнотекстова віртуальна довідка)
(відділ мистецтв)

Іван Марчук

Іван Степанович Марчук – легендарна постать сьогоднішнього українського мистецтва. Він є народним художником, керамістом, графіком, лауреатом Національної премії імені Т. Шевченка, членом Золотої гільдії Римської академії сучасного мистецтва. Іван Марчук – єдиний українець, який потрапив до всесвітнього списку сотні геніїв сучасності, що був складений консалтинговою компанією Creators Synectics. Провівши понад двадцять персональних виставок у всьому світі, сьогодні він і далі дивує мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії. Йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу. І це все на противагу минулим гонінням та переслідуванням у власній державі – Україні.

Народився художник 12 травня 1936 року в селі Москалівка Тернопільської області. З дитинства йому запам'яталася самобутня краса простих речей – полів, лісів, неба, сонця, з яких потім народжувалися його пейзажі. Закінчивши сім класів освітньої школи, Іван Марчук вступив до Львівського училища декоративно-прикладного мистецтва імені Івана Труша на відділення декоративного розпису, а потім – до Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва на відділення кераміки. На заводі ужиткових матеріалів, куди майбутній художник влаштувався працювати, панувала ідеологія законної радянської одноманітності. Оскільки крокувати в ногу з художнім стандартом усе одно не виходило, одного разу Іван Степанович вирішив для себе робити тільки те, що схоче. А хотілося недозволеного – самовираження. У ті роки він починав писати картину, не знаючи, якою вона буде, і не надто переймаючись результатом. Перші роботи, створені в несвідомому прагненні пізнати самого себе, невдовзі оформилися в серію «Голос моєї душі», яка стала основою для всіх наступних його напрямів. Ці картини – про повернення, про подорож додому. У той період художник використовував живописну техніку «пльонтанізм» – тонкі довгі мазки. «Пльонтанізм» – це його власна оригінальна техніка, якій придумав назву (від галицького діалектизму «пльонтати» – плести, переплітати). Вона полягає у балансуванні на межі рукотворного і технологічного накладання мазка, й через складність й філігранність виконання практично не підлягає повторенню.

Пейзажі Івана Марчука суцільно «виплетені». Накопичена й збережена краса дитинства, життя, часу знайшла свою форму, ставши мерехтливим потоком світла й тіні. Тієї пори Іван Степанович шкодував лише про те, що фізично не міг малювати стільки, скільки хотілося. Однак, щойно до нього прийшло визнання, його заборонили, тобто, як тоді було заведено, просто забули. Марчук ховав картини в знайомих, страждав від неможливості виставити їх і чекав випадку втекти. А тим часом удосконалювалася його майстерність. Полотно перестало бути засобом пошуку і стало метою існування. Не малювати він більше не міг. Можливість втекти з'явилася надто пізно, коли перебудова вже йшла повним ходом і до незалежності залишалося всього кілька років. Напевно, на той момент по-справжньому важливим залишалося одне: повернути собі відчуття волі. Іван Марчук виїхав, кинувши дружину і половину картин. Жив спочатку в Австралії, потім у Канаді й Америці. На Заході Іван Марчук не лише здобув популярність, а й нажив багатство. Щоправда, через дванадцять років повернувся. Мовний бар'єр і духовна самотність обтяжували давно, але поштовхом стали події 2001 р. Через тиждень після теракту в Нью-Йорку, свідком якого він був, Марчук зібрав речі, віддав ключі знайомим і сказав, що, скоріш за все, не повернеться. Так і сталося. Сьогодні для нього немає батьківщини – є болісна, вистраждана прив'язаність до місця. Він шкодує, що повернувся. Йому обіцяли визнання, пошану, власний музей, але керівні особи, які роздають обіцянки, змінилися, і тепер про художника згадують лише зрідка. При цьому британська газета «The Daily Telegraph» внесла його до списку ста геніїв сучасності. Він лауреат Шевченківської премії і заслужений художник України. Проте сьогодні для нього це не має значення. Своїх картин – а їх понад п`ять тисяч – він не продає попри великий попит. Живе Іван Марчук один. Час від часу його відвідують донька з онуком. Він читає газети, годує синичок, нарікає на владу й сердиться на молодь. І щодня вранці, попри все, стає до мольберта. Кілька останніх років художник працює над серією «Погляд у нескінченність». Це десятий цикл у його творчості. Тепер це абстрактний сюрреалізм, знову – новий напрям, знову – унікальна техніка. Сам він каже, що це новий Марчук, дивлячись на картини, важко не погодитися з ним. Краса в його роботах – портретах, пейзажах, абстракціях – це краса самої природи. Складні деталі створюють неповторно цілісний образ. У його полотнах є й безум, і задушлива туга. Є й спокій, але він завжди в минулому часі. Спокій Марчука завжди в тому, що відійшло безповоротно. У ньому немовби уживаються дві різні людини. Одна – рвійна, неспокійна, вимоглива, інша – самозаглиблена й споглядальна. Одна прагнула зовнішнього благополуччя, інша нехтувала ним задля живопису. Утім, усе життя він жадав тільки одного – писати. Сьогодні Іван Степанович скаржиться, що йому тісно в майстерні, але як художник Марчук ще не вичерпався.

Відзнаки і нагороди

2013 – Зірка Івана Марчука на Алеї зірок в Тернополі.

1989 – емігрував до Австралії, потім жив у Канаді та США. Широке визнання митця за кордоном спричинило прийняття його до Спілки художників СРСР без його відома.

1990 – Марчук відвідав Україну. Відбулася його перша офіційна виставка у Києві – у Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва (нині – Національний художній музей України).

1996 – отримав звання заслуженого художника України.

7 березня 1997 – став лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

2002 – за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного образотворчого мистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність присвоєно почесне звання «Народний художник України».

2006 – Міжнародна академія сучасного мистецтва в Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії. Це перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівня. Сьогодні «Золота гільдія» нараховує 51 художника з усього світу.

2007 – включений до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності» (72-е місце). На формування рейтингу впливали: роль в зміні системи поглядів, суспільне визнання, сила інтелекту, досягнення та культурна значимість кожного з кандидатів.

У доробку майстра – близько 5000 картин, котрі знаходяться у галереях та приватних колекціях по всьому світу. Протягом останніх трьох років полотна художника експонувалися переважно за кордоном (Литва, Німеччина, Польща), виконуючи функцію носіїв народної дипломатії й утверджуючи місце України в європейському та світовому культурному просторі.

Презентація

Література

Іван Марчук

Іван Марчук: альбом-каталог / ред. Климчук О. – Київ: Атлант ЮЕмСі, 2004. – 520 c.

Цей унікальний альбом-каталог висвітлює життя і творчість народного художника України, лауреата національної премії ім. Т. Г. Шевченка. Увазі шанувальників мистецтва пропонується близько 500 репродукцій вибраних творів цього видатного майстра другої половини ХХ-ХХІ століть. Іван Марчук належить до загадкових і не завжди збагненних майстрів сучасної доби. Адресований найширшому колу шанувальників та фахівців образотворчого мистецтва.


Климчук О. О. «Я єсмь ...» (Іван Марчук): есей-біографія / О. О. Климчук. – Київ: Укр. письменник, 2013. – 584 c.

Іван Марчук

В Україні Іванові Марчуку закидали, що він не вміє малювати, а в Європі його визнали генієм, котрий живе серед нас. Його демонстративно не помічали, а він спромігся мати близько 100 персональних виставок (одна гучніша за іншу) і здобув найпрестижніше національне пошанування. Він не спокусився благами еміграції, повернувся в Україну і далі дивує світ. Щодня долає 103 сходинки на п’ятий поверх колися комунального будинку, де має тісну майстерню зі штабелями сотень картин, приставлених до стіни. Стіл, мольберт, місце для осяянь. Голову розмотує дорога. На Москалівку, де народився, і на Безмежність, куди прагне душа.

***

Новик М. Зухвала доля художника Марчука / М. Новик // Культура і життя. – 2014. – №11. – С. 5.

Єфремова В. На гостини до вільного митця – Івана Марчука / В. Єфремова // Культура і життя. – 2013. – №36. – С. 9.

Марчук І. Іван Марчук: «Душа рветься в молодість» / І. Марчук // Укр. літ. газета. – 2013. – № 7 (5 квіт.). – С. 18-19.

Мичко С. Село генія: [про укр. худож. І. С. Марчука] / С. Мичко // Україна молода. – 2013. – 15-16 берез. – С. 7.

Чердинцева А. Душевна розмова з Іваном Марчуком / А. Чердинцева // Культура і життя. – 2012. – №5. – С. 9.

Пахльовська О. Художник із космосу. Іван Марчук відсвяткував 75-річний ювілей / О. Пахльовська // День. – 2011. – 20-21 трав. – С. 16.

Стрипко Т. Той, кому одного всесвіту замало: [про укр. худож. І. С. Марчука] / Т. Стрипко // Літ. Україна. – 2011. – 12 трав. – С. 15.

Камінська К. В. «Вічний мандрівник, прикутий до мольберта»: до 70-річчя від дня народження І. С. Марчука (1936) / К. В. Камінська // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2006. – ІІ квартал. – С. 50-55.

Марчук І. Я – художник, отже, людина світу, він моя палітра і моя майстерня / І. Марчук // Укр. мова й літ-ра в серед. школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006. – № 2. – С. 68-70.

Булавко В. Художник місячного сяйва / В. Булавко // Освіта України. – 2005. – 5 квіт. – С. 12.

Глазовий А. Марчукізм: [40 років творч. діяльн. І. Марчука] / А. Глазовий // Україна. – 2005. – № 8-9. – С. 48-52.

Клименко В. «Посіяв картини на всіх континентах». В «Українському домі» експонується найповніша виставка робіт Івана Марчука – 260 полотен / В. Клименко // Україна молода. – 2005. – 16 лип. – С. 3.

«Люблю бути вільним»: [про І. С. Марчука – нар. худож. України] / інтерв’ю О. Клейменова // Віче. – 2005. – № 9. – С. 26-29.

Малюк А. «Та хто б я був, якби не в селі народився!» / А. Малюк // Сільські вісті. – 2005. – 10 берез. – С. 3.

Марчук І. Іван Марчук: «Я колись Віктору Андрійовичу розкажу, як робиться «пльонтанізм». Але на вухо, щоб ніхто не чув»: [розмова з нар. худож. України] / розмову вела В. Клименко // Україна молода. – 2005. – 6 серп. – С. 9.

Масик Л. «9 Марчуків»: позавчора в Українському домі відкрилася виставка відомого художника / Л. Масик // День. – 2005. – 16 лип. – С. 2.

П’ятчанин І. Творчий ювілей корифея авангардизму: 12 лип. у культ.-просвітн. центрі «Український дім» відкрилася виставка робіт нар. художника, лауреата Нац. премії України ім. Т. Г. Шевченка І. С. Марчука / І. П’ятчанин // Укр. слово. – 2005. – 27 лип. – 2 серп. – С. 11.

Синько Р. Як окрема планета «Шевченкіана» Івана Марчука у МАУП / Р. Синько // Укр. культура. – 2005. – № 7-8. – С. 23-24.

Чирва А. Живий класик від пензля: [виставка робіт І. Марчука в м. Києві] / А. Чирва // Уряд. кур’єр. – 2005. – 17 берез. – С. 16.

«Шевченкіана» Івана Марчука // Уряд. кур’єр. – 2005. – 21 трав. – С. 16.

Крутенко Н. Духовні собори Івана Марчука / Н. Крутенко // Народна творчість та етнографія. – 1991. – № 1. – С. 51-56.

Крутенко Н. Духовні скарби Івана Марчука / Н. Крутенко // Ранок. – 1990. – №12. – С. 29-31.

Мельниченко І. Дорога у двадцять літ, у двадцять зим: [персон. вист. творів худож. І. Марчука, Київ] / І. Мельниченко // Культура і життя. – 1990. – 6 трав.

Литвин М. Дума про спорожніле гніздо: [про укр. худож. І. С. Марчука] / М. Литвин // Соц. культура. – 1988. – № 6. – С. 40.

Васильченко М. Світ його душі: [про укр. худож. І. С. Марчука] / М. Васильченко // Культура і життя. – 1987. – 26 лют.

Герета І. Голос його душі: [про укр. худож. І. С. Марчука] / Герета І. // Жовтень. – 1987. – № 12. – С. 125-126.

Сатаєва Т. Бриніли струни навесні: [про укр. худож. І. С. Марчука] / Т. Сатаєва // Дніпро. – 1987. – № 2. – С. 113-116.

Мовчан П. Из глубин времени: [про укр. худож. І. С. Марчука] / П. Мовчан // Дружба народов. – 1985. – № 2. – С. 126-128.


 

© Хмельницька обласна універсальна
наукова бібліотека
e-mail: library.ounb.km@gmail.com