Пошук по сайту

Віртуальні виставки

МАНДРУЮЧИ СВІТОМ МИСТЕЦТВА
(Присвячується художникам-ювілярам лютого: Олександру Бенуа, Олексію Венеціанову, Миколі Ге, Миколі Бідняку)

До уваги користувачів – пропонуємо ознайомитися з творчістю всесвітньо відомих художників з метою популяризації мистецтва, формування естетичного смаку та художньої культури.

Репродукції картин

Бенуа Олександр Миколайович – відомий театральний художник, критик, історик мистецтва народився 9 лютого в 1870 р. у сім’ї відомого архітектора Н. Л. Бенуа. Вчився самостійно, із захопленням займався малюванням і живописом, вивчав історію мистецтва.

В 1896-1898 рр. працював у Франції. В 1897 р. створив свою першу серйозну роботу – серію акварелей «Последние прогулки Людовика XIV». Був одним із організаторів і керівників журналу «Мир искусства». Займався також мистецтвознавчою діяльністю, видав книгу «Русская живопись в XIX веке». Виступав проти академізму, і проти естетики російських революційних демократів, головним критерієм оцінки творів мистецтва рахував їх «художність». Пропагував класичнийспадок, в тому числі російське мистецтво XIІІ – початок XIX ст. Створив ряд мистецтвознавчих видань і музеїв. Редактор збірок «Художественные сокровища России», журналу «Старые годы».

Після революції у 1917 році Бенуа приймав активну участь в організації охорони пам’ятників історії і культури, займався музейною справою. В 1918 – 1926 рр. був завідуючим Картинної галереї в Ермітажі.

В своїх живописних і графічних роботах Бенуа надавав перевагу історичній темі. В картинах історичного жанру художник відображував життя, поєднував естетизацію краси і гротескне витончення з іронічним відношенням до дворянської епохи. Особливу увагу Бенуа приділив двом темам – Франції часів Людовика XIV і Петербургу XIІІ – початок XIX ст.

Бенуа також був чудовим ілюстратором. Він оформив книгу «Азбука в картинах А. Бенуа» (1905). Точним виконанням відрізнялися його ілюстрації до «Медного всадника» О. С. Пушкіна (1923).

В 1902 р. він оформляє декорації до опери «Гибель Богов» Р. Вагнера, а в 1903 р. – до балету «Павильон Армиды» М. М. Черепніна. Його декорації, костюми і бутафорія відрізнялися художньою цілісністю і тонким відчуттям стилю.

З 1908 р. Бенуа оформляє декорації до спектаклів С. П. Дягілева в Парижі, а в 1911 р. – до балету «Петрушка» У. Ф. Стравінського. В 1926 р. емігрує до Франції. Працює в театрах: в Парижі «Гранд-опера», після Другої світової війни – в Мілані «Ла Скала».

В остані роки свого життя пише спогади. Помер О. М. Бенуа у 1960 році.

Репродукції картин

Олексій Гаврилович Венеціанов – російський живописець, графік і педагог, один із основоположників реалістичного побутового жанру в російському живописі народився 18 лютого 1780 р. у Москві.

В 1800-х рр. почав самостійно займатися живописом, писав портрети близьких людей, копіював картини в Ермітажі. Навчався у В. Л. Боровинського.

Спочатку Венеціанов працював над портретами і сатиричною графікою. За портрет К. І. Головачевського з учнями (1811) він отримав звання академіка. В кінці 1807 р. Венеціанов підготував 4 офорти («Вельможа» та інші) для видання «Журнал карикатур в лицах», першого в Росії ілюстративного гумористичного журналу, але видання було заборонене по вказівці Олександра І за сатиру над чиновниками. Пробував заробляти як професійний портретист, але безрезультатно. В 1812 р. в період Вітчизняної війни створив серію політичних карикатур, спрямованих проти завойовників-французів.

В 1819 р. Венеціанов купив в Тверській губернії с. Сафонково, де писав портрети селян і сцени з їхнього життя («Очищение свеклы», 1822; «Гумно», 1821 – 1823; «Спящий пастушок», 1823 – 1824; «На пашне. Весна», 1820; «На жатве. Лето», 1820). Ці картини створенні в новому художньому напрямку, в основі якого лежало прагнення до правдивого відображення життя. В своїх картинах Венеціанов ідеалізував поетичний образ сільського життя, яке нерозривно пов’язане з красою природи. Робота на свіжому повітрі дозволила йому передати ефекти денного світла, висвітлити свою палітру.

Велику роль у демократизації російського мистецтва зіграла педагогічна діяльність Венеціанова. Він робив спроби стати викладачем в Художній академії, хотів вести клас перспективного живопису – нажаль йому не вдалося. Але 1820-х рр. Венеціанов все таки набрав свою групу учнів. Всього в нього навчалося близько 70 учнів, з яких багато стали талановитими майстрами: А. В. Тиранов, С. К. Зарянко, Г. В. Сорока та інші.

В 1830 р. Микола І назначає Венеціанова живописцем при його дворі. Це звання дає йому 3000 руб. в рік. У 1830 р. Венеціанов пробує себе у історичному та міфологічному живописі, але ця спроба йому не вдалася.

Венеціанов загинув в 1847 році в результаті нещасного випадку.

Репродукції картин

Микола Миколайович Ге – російський живописець народився 15 лютого 1831 р. в Воронежі.

Навчався у Петербурзі в Академії мистецтв (1850-1857) у П. В. Басіна. В якості пенсіонера Академії мистецтв побував в Італії, працював у Флоренції до 1869 р. Писав ескізи, портрети, пейзажі. В 1863 р. написав картину «Тайная вечеря», яка відрізнялася новизною трактовки традиційної для академічного мистецтва євангельської тематики, драматичною схвильованістю, сміливою постановкою філософсько-естетичних проблем.

Після повернення з Італії став членом та засновником ТПХВ. Писав картини на історичну тему. Картина «Петр І допрашивает царевича Алексея Петровича в Петергофе» (1871) принесла Миколі Миколайовичу успіх: сюжет цієї картини показує зіткнення двох реальних людей, правдиво передає рух почуттів, внутрішнє життя діючих осіб. З початку 1880-х рр. Ге знову звертається до євангельської тематики, та у вигляді виключення пише також і портрети. Знаменитими стали портрети письменників: М. Є. Салтикова-Щедріна, Н. А. Некрасова (1872), Л. Н. Толстого (1884).

В своїй творчості Ге відмовився не тільки від канонів академізму, а й від прагнення до історичної конкретності. Микола Миколайович написав цикл картин про страждання Христа, в яких виражав свій протест проти зла («Что есть истина?» (1890), «Голгофа» (1892) та інші). Манера живопису цього періоду була експресивною, з різкими контрастами. Сам художник ніколи не був задоволений своїми роботами, створював по декілька екземплярів картин та рідко доводив їх до кінця.

Помер Ге Микола Миколайович передчасно в 1894 році.

Репродукції картин

Бідняк Микола Петрович – живописець, графік народився 1 лютого 1930 р. у м. Торонто (Канада). У 1936-50 рр. жив в Україні та в інших європейських країнах. В 1945 році на полі Микола Петрович підірвався на міні. Фатальний випадок відібрав у нього обидві руки і око, але не зміг відібрати Богом даного таланту. Юнак навчився малювати вустами. Тільки йому відомо, як важко давалися перші копії картин. Та може саме вони стали порятунком для М. Бідняка – не дали озлобитись на весь світ зболеній душі, збайдужіти через особисту трагедію. В 1950-54 рр. студіював малярство в Інституті технології і мистецтва (Едмонтон), 1956-58 рр. – Онтарійському коледжі мистецтва в Торонто. З 1958 року Микола Бідняк професійно працював у галузі живопису, графіки та монументального мистецтва. Ці напрямки представлені роботами: «Отець Алимпій» (1971), «Коронація Данила Галицького» (1971), «Богородиця з диттям» (1973), «Дума про Полікарпа Туху» (1974), «Шураві» (1974); ікона «Богородиця» (1981). «Спас» (1987), «Ангел», «Апокаліпсис», «Гонта» (усі – 1988), «Богоматір» (1989), «Святий Володимир», «Святий Юр», «Жовтень» (усі – 1990), ікони «Чорнобильська Богоматір», «Ангел над Львовом» (обидві – 1992), «Стерня», «Сотник УСС Іван Андрух» (обидва – 1993); портрети І. Виговського, І. Мазепи (обидва – 1959), П. Чубинського, М. Вербицького (обидва – 1963), М. Шашкевича (1975). З 1963 – член Світової асоціації митців, що малюють вустами чи ногами.

Йшов час. Митець шукав свій напрямок на основі Святого Письма, переказів церковних отців Заходу і Сходу. Творив, поступово все більше переймаючись релігійним малярством. Він розписав іконостаси для храмів Канади у містах Калгарі (1954), Ошаві (1965), Кітченері (1979). Для української церкви Преображення (м. Кітченер) намалював вісімнадцять візантійських ікон.

Шлях М. Бідняка до України був складним і тривалим. Але його варто було пройти, щоб на батьківську землю повернувся один з її талановитих, знаних у світі синів. У 1995 році митцеві було вручено державну нагороду – орден князя Ярослава Мудрого V ступеня – за серію історичних картин і портретів «Князь Данило Галицький», «Гетьман Іван Мазепа», «Довбуш», «Битва під крутами» та за цикл творів з іконопису. У 1994 році виставка Бідняка експонувалася у Львові, Івано-Франківську, в 1995, 2000 рр. – Києві.

Помер Бідняк Микола Петрович 28 листопада 2000 року у Львові.

Список літератури

1. Алексей Гаврилович Венецианов / Д. К. Самин // 100 великих художников. – М., 2005. – С. 201-206. – (Золотая коллекция «100 великих»).
2. Алексей Гаврилович Венецианов: Альбом / Сост. и вступ. статья А. Савинов. – М-Л., 1963. – 70 с.: 48 л. ил., портр. – (Русские художники).
3. Алексей Гаврилович Венецианов: Статьи. Письма. Современники о художнике / Сост. и вступ. статья А. В. Корниловой. – Л., 1980. – 391 с.: 24 л. ил., портр. – (Мир художника).
4. Алексеева Т. В. Художники школы Венецианова / Т. В. Алексеева. – 2-е изд., пер. и доп. – М., 1982. – 420 с.: ил., портр.
5. Амшинская А. М. Алексей Гаврилович Венецианов: К 200-летию со дня рождения / А. М. Амшинская. – М., 1980. – 48 с.: ил. – (Искусство).
6. Бартенева М. И. Николай Бенуа / М. И. Бартенева. – Л., 1985. – 184 с.: ил., портр. – (Мастера архитектуры).
7. Бенуа Александр Николаевич / В. М. Полевой, В. Ф. Маркузон, Д. В. Сарабьянов, В. Д. Синюков // Популярная художественная єнциклопедия: А – М. – Кн. І. – М., 1999. – 78 с.
8. Бенуа Александр Николаевич / Под. ред. Т. В. Калашниковой // Энциклопедия русской живописи. – М., 1999. – С. 32.
9. Бідняк Микола Петрович / Упоряд. М. Г.Лабінський // Шевченківські Лауреати 1962-2001: Енциклопед. довідник . – К., 2001. – С. 45-46.
10. Бідняк Микола. Живопис. Графіка / Авт.-упоряд.: М. Бідняк, Т. Майчик, О. Майчик, – К., 2008. – 608 с.: іл. – (Бібліотека Шевченківського комітету).
11. Венецианов А. Г. 16 репродукций / А. Г. Венецианов, Сост. Е. Чижикова. – М., 1979.
12. Венецианов. Образ и цвет: Альбом / Сост. Э. В. Кузнецова. – М., 1976. – 22 л. ил.
13. Венецианов Алексей Гаврилович / Под. ред. Т. В. Калашниковой // Энциклопедия русской живописи. – М., 1999. – С. 64-65.
14. Венецианов Алексей Гаврилович / В. М. Полевой, В. Ф. Маркузон, Д. В. Сарабьянов, В. Д. Синюков // Популярная художественная энциклопедия: А – М. – Кн. І. – М., 1999. – С.125.
15. Ге Николай Николаевич / В. М. Полевой, В. Ф. Маркузон, Д. В. Сарабьянов, В. Д. Синюков // Популярная художественная єнциклопедия: А – М. – Кн. І. – М., 1999. – С. 158-159.
16. Ге Н.: Альбом / Авт.-сост. Т. Горина. – 2-е изд. – М., 1977. – 35 с.: ил., портр. – (Русские художники).
17. Ге Николай Николаевич / Под. ред. Т. В. Калашниковой // Энциклопедия русской живописи. – М., 1999. – С. 76-77.
18. Зограф Н. Ю. Николай Николаевич ГЕ / Н. Ю. Зограф. – Л., 1968. – 80 с.: ил., портр. – (Народная библиотечка по искусству).
19. Микола Миколайович ГЕ = Николай Николаевич ГЕ = Nikolai GHE: Комплект репродукцій / Упоряд. М. М. Кузнєцов, О. С. Кузнєцова; Худож. оформ. В. В. Лісовського. – К., 1981. – 18 с.: 13 л. іл.
20. Николай Николаевич Ге: Письма. Статьи. Критика. Воспоминания современников / Сост. Н. Ю. Зограф. – М., 1978. – 399 с.: 47 л. ил., портр. – (Мир художника).
21. Николай Николаевич Ге / Д. К. Самин // 100 великих художников. – М., 2005. – С. 257-262 . – (Золотая коллекция «100 великих»).
22. Порудоминский В. И. Николай Ге / В. И. Порудоминский. – М., 1970. – 270 с.: 50 л. ил. – (Жизнь в искусстве).
23. Paintings of the Venetian School: The HERMITAGE ColLECTIONS = Венецианская живопись: Коллекции Эрмитажа. – Вып. 19. – Л., 1978. – 16 л. ил.
24. Савинов А. Н. Алексей Гаврилович Венецианов: Жизнь и творчество / А. Н. Савинов. – М., 1955. – 223 с.: ил., портр. – (Русские художники).