Закрити
фото
logo

   
X

Пошук по сайту

Віртуальні виставки

«Розгорнув перед очима силу й славу України»
110 років від дня народження Петра Андрусіва

(відділ мистецтв)

Іван Марчук

«Мистецтво – найміцніша зброя»

П. Андрусів.


Видатний український митець, художник, живописець, графік, іконописець, автор історичних полотен Петро Стефанович Андрусів народився 2 липня 1906 року в Галицькому повіті, тепер село Яворівського району Львівської області. Його дитинство припало на буремні роки Першої світової війни. Під час важких боїв хлопчик загубився і його підібрали кубанські козаки. Так у свої вісім років Петро втратив батьків і опинився в московському будинку для сиріт, де пробув 4 роки.

У 1918 році, завдячуючи прихильності полонених польських офіцерів, яких заінтригував зошит з його малюнками, Петро Андрусів переїжджає до Польщі.

Саме там, у столиці Польщі звернув увагу на малюнки молодого Петра Герберт Гувер, під час виставки праць дітей, які перебували під опікою Американського Комітету Допомоги Дітям із Польщі. Після цього Петра Стефановича відправили вчитися до польської гімназії, де і сформувався його характер, світогляд, а головне – любов до мистецтва.

У 1927 році після жорсткого конкурсного відбору Андрусів вступає до варшавської Академії мистецтв, де з перервою навчається до 1936 року.

Наїжджаючи до Львова, Петро Андрусів ще більше залучається до національно-творчих справ. Він оформляє обкладинку львівського літературно-наукового місячника «Дзвони», ілюструє випуски «Дитячої бібліотеки». Усе це сприяє успіху першого виступу Андрусіва на культурній арені Львова, і відтоді його неодноразово запрошують для оформлення книжок і дитячих часописів «Наш приятель», «Дзвіночок», «Вовченята», «Світ дитини».

В 1927 році випускники та студенти варшавської Академії мистецтв створюють мистецький гурток «Спокій». Першою акцією гуртка, стала виставка творів його членів, на якій Петро Андрусів уперше виставив свої роботи. Згодом він був обраний секретарем «Спокою», хоч через зайнятість в ілюстраторській роботі сам не завжди міг брати участь у кожній з подальших виставок. В 1930-х роках зростає культура виконання його робіт. У малярстві від студійних портретних полотен він переходить до складних композицій, наближаючись до основної теми своєї творчості – історичної. Батьківщина поставала перед ним у всій яскравості і драматичності свого шляху. Мало хто із його сучасників досягав такого повнокровного поринання у духовність рідного народу.

У своїй ілюстраторській роботі Петру Стефановичу доводилося часто звертатися до тих чи інших періодів історії, використовувати її атрибутику. Через легенди і казки, навчальні тексти, художник вийшов на той історичний матеріал, який дав йому поштовх до складної аналітичної роботи і виховав з нього митця великого духовного покликання.

Праця А. Лотоцького «Було колись на Україні» виходила протягом 1934-1936 років трьома окремими зошитами: «Найдавніші часи», «Великокняжа доба» та «Ростиславичі». Сорок малюнків Андрусіва розкривають основні події цієї праці. Серед них ранньохристиянські часи, заснування Києва, Хрещення Ольги, печеніги під Києвом, Хрещення Русі-України та ін. Автор засвідчив здатність художньо реконструювати конкретно-історичну атмосферу, бачити місце можливих подій, стежити за їх розвитком, та відтворювати одяг героїв максимально точно. Автор усвідомлював відповідальність за неточності у відтворенні реалій історії.

Духовні цінності його життя незрівнянно зростають після знайомства з Наталею Семіон, майбутньою дружиною художника. Сімейний зв’язок цієї пари мав справді духовно-цементуючу основу, що давало обом снагу до активного творчого життя. Наталія Семіон, уродженка Коломиї, студіювала у Варшавській консерваторії в класі вокалу. Але ще до того вона завоювала визнання як чемпіонка Львова та Покуття з великого тенісу. Влітку 1939 року вони одружилися.

В 1936 році Андрусів успішно закінчує Академію мистецтв і після коротких педагогічних курсів викладає історію мистецтва, технічне креслення та інші спеціальні творчі дисципліни у Вищій архітектурній школі Варшави, а потім і в деяких середніх школах. У 1937 році відвідує Париж, після чого з ініціативи французької громади влаштовує у Варшаві цілу персональну виставку малюнку та акварелей паризького циклу. Тоді ж зростають контакти гуртка «Спокій» та Андрусіва як його секретаря, з іншими українськими мистецькими товариствами, передусім із львівською Асоціацією Незалежних Українських Митців (АНУМ).

Передчуття нової війни для Петра Андрусіва збіглося з періодом активного й різностороннього осмислення історичної долі України. В 1939 році він створює картину «Голгофа України» – виняткової мистецької виразисті та символічної глибини. У перші роки Другої світової війни картина безслідно пропала. Первинним тематичним мотивом твору став голод на Україні 1933 року, але автор бачить цю трагедію як знак біди ще більшого історичного масштабу – як весь історичний шлях українського народу до свого національного (політичного і духовного) самоутвердження.

1947 року родина Андрусівих переїжджає до Америки, де повертається до інтенсивного творчого життя.

З 1955 року Петро Стефанович почав працювати креслярем-графіком у філадельфійському архітектурному бюро. В той же час, його дружина активно концертує, палко пропагуючи українську пісню.

До найбільших громадських справ Петра Андрусіва зараховують насамперед заснування і керівництво комітетом «Самопоміч» – згодом, могутньої банківської організації, яка стала фінансовим центром для усіх українців Америки.

Услід за довоєнними ілюстраціями до видань А. Лотоцького, він досягає не меншого успіху в роботі над книжкою історичних оповідань Володимира Барагури «Меч і книга» (1953). Ця праця ще й тепер вражає рідкісним для такого графічного жанру синтезом монументаль-ного та конкретного, уявного і наукового.

Андрусів активно працює в олійному малярстві, творить низку студійних портретів, з-поміж яких виділяються «Портрет дружини» (1955), «Портрет дівчини» (1963) та автопортрети. Саме тоді Петро Андрусів виконує одну з перших великих монументальних праць – розпис у Філадельфійській церкві Святого Йосафата (1961). Художник виконуватиме й інші монументально-декоративні роботи для культових українських закладів США і Канади, зокрема іконостаси та ікони для церков у містах Нью-Кенсінгтоні, Елмайрі, Маганой-Сіті, Філадельфії тощо. І все ж найвищої спеціалізації досягає у найпостійнішій ділянці своєї творчості – історичній картині.

У 1970 роки Майстер, із втомленими від роботи в ілюстраційній графіці очима, спрямовує свою енергію на створення циклу історичних картин, яким судилося стати і символом, і підсумком усього його творчого життя.

Помер Петро Андрусів 29 грудня 1981 року в Рівергеді (США).

Широко знаний у Західній діаспорі та в світі, маловідомий на батьківщині. Доля закинула його в далекі світи, випробовувала на міцність, але думками, творчістю і громадською працею він завжди був з Україною. Україна, залишаючись маревом для самого митця, нікуди не зникала з його картин. Андрусів жив Україною і оживляв на своїх полотнах князів, гетьманів, козаків, героїв визвольних змагань – усіх, хто творив історію України…


 

© Хмельницька обласна універсальна
наукова бібліотека
e-mail: library.ounb.km@gmail.com