Пошук по сайту

Віртуальна довідка

«На службі Богу й Україні»

Митрополит УГКЦ Андрей Шептицький – найконтраверсійніша постать в українській історії. Польський граф, який став українським священником. Чернець, який умів заробляти гроші і вчив цьому українців. Багатій, який практично все до копійки віддавав на розвиток української церкви, науки, культури, патріотичне виховання молоді. Патріот, який все життя відстоював українську ідею, – і мав конфлікт з ОУН через неприйняття насильницьких методів боротьби за цю ідею. Людина, яка із християнським смиренням приймала всяку владу, – і мала сміливість перечити сильним світу цього, закликаючи до покаяння.

Водночас, важко знайти діяча, чий авторитет ще за життя був настільки беззаперечним. Навіть радянська система, яка з легкістю таврувала своїх опонентів «ворогами народу» і сотнями знищувала в таборах чи просто вбивала, не наважилася зачепити митрополита Андрея. Він проніс свій хрест до кінця, схиляючи голову лише перед Богом.

Граф Роман Марія Олександер Шептицький (саме таке ім’я він отримав при народженні) був третім сином польського графа Івана (Яна) Шептицького і Софії Фредро. Народився він 29 липня 1865 року в селі Прилбичі неподалік Львова. Як і всі нащадки аристократичних родів, початкову освіту здобував вдома, а згодом вчився в гімназіях у Львові та Кракові. Чудово володів українською, англійською, французькою, німецькою, польською, староєврейською, латинською та іншими мовами.

І все ж, було в ньому щось особливе – любов до Бога. Вперше рішення стати священником юний Роман озвучив матері ще в дев’ятирічному віці.

Ще більше шокувало Софію Шептицьку рішення 18-річного юнака стати монахом-василіаном і змінити римо-католицький обряд на греко-католицький. Для польської шляхти, до якої належали графи Шептицькі, східний обряд асоціювався з українством, а тому був холопським, не гідним уваги.

За наполяганням батька, він студіював право та теологію у Вроцлавському та Краківському університетах, здобув ступінь доктора права, а потім – доктора теології та філософії.

І – як і в дитинстві, бачить своє покликання в служінні Богу й Україні. Батькам нічого не залишається, як скоритися долі і 28 травня 1888 року відвезти сина до монастиря отців Василіан у Добромилі.

Для самого Романа (в чернецтві – Андрея) Шептицького таке прагнення послужитися українському народу було цілком органічне. Він знав, що його предки походили з одного з найдавніших і найзаможніших українських боярських родів Галичини, що отримав грамоту на право земельного володіння ще 1284 року з рук галицько-волинського князя Лева Даниловича. Представники роду Шептицьких – Львівський єпископ Варлаам, Києво-Галицькі митрополити Атанасій і Лев, які стали фундаторами архикатедрального собору святого Юра у Львові – усі вони були чільними постатями в ієрархії Греко-католицької церкви. «Я українець з діда-прадіда. А церкву нашу і святий наш обряд полюбив я цілим серцем, присвятивши для Божої справи ціле своє життя», – написав він пізніше в одному зі своїх пастирських листів.

І все ж, йому ще довгий час довелося відстоювати своє право на такий вибір. Коли 12 січня 1901 року владика Андрей Шептицький очолив Українську греко-католицьку церкву, вступивши на митрополичий престол, його насторожено сприйняли і поляки, і українці. Поляки вважали його зрадником, а українці – польським агентом, який намагатиметься розвалити УГКЦ зсередини. І лише багаторічне духовне сподвижництво, спрямоване на піднесення українського народу, розтопило цей лід недовіри і зробило митрополита беззаперечним авторитетом і духовним лідером.

Не останню роль у цьому відіграв підприємницький хист митрополита Андрея та вміння заробляти гроші. Попри те, що чернеча обітниця зобов’язувала особисто його до смирення та утримання від розкошів, він вкладав кошти в розвиток різних проєктів, навчаючи українців економічній та фінансовій грамотності і всіляко підтримуючи різні ініціативи. Він же дбав про те, щоб священники, окрім богословських знань, опановували ще й світські ремесла – торгівлю, бухгалтерію, кооперацію, землеробство.

До цього спонукали обставини: УГКЦ не мала жодної державної підтримки ані за Австро-Угорщини, ані за Польщі. У цих умовах церква перетворилася на таку собі державу в державі: у межах УГКЦ Андрей Шептицький сформував неформальний Кабмін, який вирішував нагальні господарські потреби галичан. Значна частина коштів церкви (і особисто – митрополита) йшли на створення шкіл, лікарень, санаторіїв та музеїв. Митрополит давав особисті кошти і свою землю на організацію кооперативного ліцею, садівничо-городничої та хліборобської шкіл.

До владики Андрея зверталися за підтримкою з різними бізнес-ініціативами. І майже завжди – отримували її.

Шептицький успішно розвивав нафтовий промисел на землях, які належали УГКЦ. Він же був ініціатором створення перших заповідників. Кошти на їх утримання і розвиток мав, продаючи польським шляхтичам ліцензії на полювання.

У 1910 році митрополит увійшов до складу комітету засновників Земельного банку гіпотечного (ЗБГ) – першого українського банку, створеного на засадах іпотеки. Завдяки Шептицькому ЗБГ став єдиним українським банком, цінні папери якого визнавалися у всіх банках Європи і навіть США. Банк також допомагав українським кооперативам на кшталт «Сільського господаря», «Народної торгівлі» або «Маслосоюзу», який постачав галицькі вершки усьому світу.

На заклик Шептицького відроджувати українське село відгукнулися чимало священників, які засновували осередки товариства «Сільський господар» на парафіях, допомагали створювати при читальнях «Просвіти» громадські склади для зерна та Народні доми, які, крім кредитування селян, займалися виробництвом та збутом продукції.

Андрей Шептицький виступив реформатором багатьох сторін життя українського народу. В церковне богослужіння було запроваджено живу українську мову. Реформовано богословську освіту, реорганізовано духовну семінарію у Львові. Шептицький підтримував українське приватне шкільництво, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, багатьох учнів-богословів направляв на навчання до Рима, Інсбрука, Фрібурга, Відня. Також Владика опікувався сиротинцями, притулками, дитячими садками, фінансово підтримував наукові, освітні, культурно-мистецькі установи, видавництва і громадські організації.

Будучи депутатом Галицького сойму і членом Палати панів австрійського парламенту у Відні, Андрей Шептицький відстоював інтереси українського населення Галичини. З його ініціативи 1905 року був створений Львівський національний музей, куди митрополит передав одну з найбільших в Європі колекцію іконопису. У 1914 році він відкрив український університет у Львові, 1923 року – Богословське наукове товариство, 1929-го – Львівську греко-католицьку богословську академію, 1939-го – Український католицький інститут церковного з’єднання ім. Йосифа-Веніамина Рутського.

Велику увагу приділяв митрополит і патріотичному вихованню української молоді. Він був одним із засновників української скаутської організації «Пласт» і все життя підтримував її, передавши на потреби пластунів частину своїх земель для таборів, підтримував молодіжні організації «Сокіл», «Січ», допомагав товариствам «Просвіта», українській шкільній організації «Рідна Школа» та іншим товариствам, які займалися вихованням підростаючого покоління.

Будучи церковним лідером, Андрей Шептицький мав вплив і на державні процеси. В часи Української революції 1917 – 1921 років він використав весь свій авторитет і хист дипломата для підтримки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. 28 лютого 1918 року митрополит виступив із промовою в Палаті панів у Відні щодо укладання Берестейської угоди, після чого Холмщина таки відійшла до УНР. У 1919 році завдяки Шептицькому Ватикан на чолі з Папою Бенедиктом XV визнав УНР. У березні 1939-го він підтримав створення Карпатської України, а в червні 1941-го благословив проголошення Акта відновлення Української держави.

Андрей Шептицький мав величезний вплив не лише на Галичині, але й по всьому світу. У 1921 – 1923 роках митрополит Андрей відвідав українську діаспору за океаном: в Канаді, США, Аргентині, Бразилії.

Шептицький одним з перших у 1933-му підняв світову спільноту проти Голодомору 1932 – 1933 років, започаткував акцію зі збору допомоги для голодуючих на Наддніпрянщині. Щоправда, радянський уряд від цієї допомоги відмовився, а організована пізніше інформаційна кампанія із применшення масштабів Голодомору нівелювала ці зусилля.

Попри те, що церква вчить, що всяка влада від Бога, Андрей Шептицький ніколи не боявся йти проти сильних світу цього. У 30-х роках він різко засуджував політику пацифікації в Галичині і виступав проти репресій щодо українців, переслідування православних священників і руйнування православних церков. З таким же листом із закликом припинити антирелігійну пропаганду звернувся владика до Сталіна після 1939 року, коли Галичина опинилася в підрадянській зоні. Писав він листи і до Гітлера, намагаючись зупинити насилля. А коли почалися масові розстріли євреїв, дав наказ священникам та ченцям переховувати їх по монастирях та виробляти фальшиві паспорти, щоб врятувати від смерті.

Непрості стосунки склалися у Андрея Шептицького і з ОУН. Цілковито підтримуючи українську ідею, митрополит засуджував терористичні методи, до яких вдавалися націоналісти.

Радянська влада люто ненавиділа митрополита Шептицького. У матеріалах, зібраних проти нього львівськими енкаведистами в ході оперативної розробки «Ходячие» проти провідних постатей УГКЦ, червоною ниткою проходить твердження: «Не покінчивши з Шептицьким, годі викорінити український націоналізм». І все ж, зачепити владику Андрея не наважився ні Гітлер, ні Сталін – настільки великим і беззаперечним був його авторитет. Хворий, немічний (останні 13 років життя митрополит був прикутий до інвалідного візка – далися взнаки наслідки перенесеної в молодості скарлатини) – він лишався недосяжним для ворогів.

Кампанію дискредитації Андрея Шептицького та УГКЦ радянська пропаганда розгорнула уже після його смерті 1 листопада 1944 року. Почалися арешти владик, монахів, багатьох вірних. У 1947 році заарештували брата Шептицького архімандрита Климентія. Роком раніше був скликаний псевдособор, на якому оголошено про ліквідацію УГКЦ.

Особливо до цього долучився Ярослав Галан, який випустив серію памфлетів, де УГКЦ і Шептицькому закидали співпрацю з німцями, зокрема підтримку дивізії СС «Галичина», «злочини» УПА. Правда, напівправда і відверта брехня, майстерно переплетені в пропагандистських документах, які СРСР демонструвало світові, зробили таки свою справу. Тож суперечки навколо постаті митрополита Шептицького точаться й досі.

До цього часу стоїть питання про оголошення Андрея Шептицького Праведником народів світу за порятунок євреїв. У повоєнні роки цього звання були удостоєні монахи, які виконували настанови свого митрополита. Серед них: архімандрит монахів-студитів Климентій Шептицький, мати-ігуменя Йосифа (Олена Вітер), яка керувала всіма жіночими монастирями, отець Марко Стек, який займався виготовленням фальшивих документів для євреїв і переправляв їх до монастирів. А от щодо самого Андрея Шептицького меморіал Яд Вашем досі не прийняв такого рішення попри неодноразові звертання Курта Левіна, сина львівського рабина, якого, разом з іншими євреями, митрополит прихистив у своїй оселі під час нацистської окупації Галичини.

Попри це, стараннями того ж Курта Левіна, окремий відділ, присвячений Шептицькому та його діяльності, створено в музеї жертв Голокосту у Вашингтоні. 1 листопада 2013 року Антидефамаційна ліга в Нью-Йорку – американська правозахисна організація, що запобігає антисемітизму та іншим формам нетерпимості щодо євреїв, – нагородила посмертно митрополита за «мужність і героїзм» у порятунку євреїв під час Другої світової війни. Також Андрей Шептицький удостоєний нагороди імені Яна Карського, а 2013 року Єврейська громада України спільно з УГКЦ заснувала медаль митрополита Андрея Шептицького, якою нагороджують осіб, які найбільше прислужилися справі українсько-єврейського примирення.

Відкритим залишається і питання беатифікації митрополита. Перша така спроба відбулась ще в середині 50-х років ХХ ст., згодом піднімалась у 1960-х роках, але мала цілу низку труднощів. Головними противниками цього виступали польські представники з Конгрегації у справах святих, які закидали митрополиту «недостатньо активну позицію» у протидії конфлікту між українцями та поляками в роки Другої світової війни на Волині.

Новий імпульс справа беатифікації отримала після візиту до України у 2001 р. Папи Івана Павла ІІ, який неодноразово схвально відгукувався про Шептицького. У 2015 році «процес звинувачення, виправдання та дослідження історичних документів», який тривав майже півстоліття, закінчився. Папа Римський проголосив усьому світові геройські чесноти Шептицького, після чого Католицька церква називає його Праведним митрополитом. Для остаточного завершення процесу потрібне підтвердження чудесного оздоровлення невиліковно хворого завдяки молитвам до владики Андрея.

Історія все розставляє на свої місця. Після десятиліть замовчування, неправди та дискредитації постать митрополита Андрея Шептицького нині привертає до себе все більшу увагу. І тут є чому вчитися.

Матеріали взято з ресурсу:

https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/statti/na-sluzhbi-bogu-y-ukrayini-do-dnya-narodzhennya-mytropolyta-andreya-sheptyckogo

Б49329

27

Ш48

Шептицький, Андрей (Митрополит ; 1865 – 1944). Послання любові : релігійна література / А. Шептицький. – Брустурів : Дискурсус, 2015. – 224 с.

А39572

76.02

Ш48

Шептицький, Андрей (Митрополит ; 1865 – 1944). Як будувати рідну хату? / А. Шептицький ; заг. ред. Л. Івшина ; упоряд. І. Сюндюков, Н. Тисячна. – Київ : Укр. прес-група, 2013. – 48 с.

А32565

86.3

М92

Мученики – джерело чудотворної сили (З Декрету Митрополита Андрея Шептицького. Про почитання святих. 1941 р.) / Місія «Постуляційний центр беатифікації й канонізації святих УГКЦ», Центр. держ. іст. архів України. Львів ; упоряд. І. Левицький, Р. Тереховський [та ін.]. – Львів : [б. в.], 2004. – 99 с.

М954-1

86.3

М67

Митрополит Андрей Шептицький: життя і діяльність / Постуляція Митрополита Андрея Шептицького, Центр. держ. іст. архів України. Львів. – Львів : Монастир Монахів Студ. Уставу, вд. від. «Свічадо», 1995 – 2004.

Т. І : Церква і церковна єдність: документи і матеріали 1899-1944. – 1995. – 522 с.

М954-2(Кн. 1)

86.3

М67

Т. II : Церква і суспільне питання, Кн. 1 : Пастирське вчення та діяльність / ред. А. Кравчук. – Львів : Вид-во Отців Василіян «Місіонер», 1998. – 572 с.

М954-2(Кн. 2)

86.3

М67

Т. II. Кн. 2 : Листування / ред. А. Кравчук. – Львів : Вид-во Отців Василіян «Місіонер», 1998. – 1092 с.

М954-3(Кн. 1)

86.3

М67

Т. III : Митрополит Андрей Шептицький і греко-католики в Росії : у двох книгах, Кн. 1 : Документи і матеріяли, 1899-1917 / упоряд. Ю. Аввакумов, О. Гайова. – 2004. – 924 с.

А46642

929:821.161.2

С32

Сердюк, Марія. Шептицький для дітей / М. Сердюк. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2023. – 80 с.

А45777

271.4(477)

С19

Сапеляк, Оксана Адамівна. Митрополит Андрей Шептицький – дітям і батькам / О. А. Сапеляк. – Львів : Апріорі, 2021. – 112 с.

Б51734

929

Г67

Горак, Роман Дмитрович. Андрей Шептицький / Р. Д. Горак. – Львів : Апріорі, 2020. – 896 с.

А44374

271.4(477)

М26

Маринович, Мирослав Франкович. Митрополит Андрей Шептицький і принцип «позитивної суми» / М. Ф. Маринович. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2019. – 248 с.

А41322

86.3

Б28

Батій, Яна Олександрівна. Андрей Шептицький / Я. О. Батій; худож.-оформл. Л. П. Вировець. – Харків : Фоліо, 2016. – 120 с.

Б47991

86.3

Г34

Гентош, Ліліана. Митрополит Шептицький. 1923 – 1939. Випробування ідеалів / Л. Гентош ; Центр дослідж. історії України ім. П. Яцика Канад. ін-ту укр. студій Альберт. ун-ту, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Ін-т іст. дослідж. Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка. – Львів : ВНТЛ-Класика, 2015. – 586 с.

А46072

271.4(477)

С32

Сергійчук, Володимир Іванович. Українські державники: Митрополит Андрей Шептицький / В. І. Сергійчук. – Вишгород : Сергійчук М. І., 2015. – 440 с.

Б49102

86.37

М67

Митрополит Андрей Шептицький у документах радянських органів державної безпеки (1939 – 1944 рр.) / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Центр українознавства, Держ. архів СБУ України ; ред., співголова С. Богунов, В. І. Сергійчук. – Київ : Укр. вид. спілка, 2005. – 480 с.

А46432

94(477.83/.86)

К84

Крупа, Любомир Левкович. Вплив Митрополита Андрея Шептицького на суспільне і культурно-просвітницьке життя в Галичині кінця XIX – першої половини ХХ століття : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук ; спец. 07.00.01 – Історія України / Л. Л. Крупа ; Чернівец. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. – Чернівці : [б. в.], 2003. – 20 с.

Б30781

86

М89

Музичка, Iван. Хpистиянство в життi особи i наpоду: вибpані твоpи : пpисвяч. 55-piччю пам’ятi Слуги Божого митpополита Андpея Шептицького та 15-piччю пам’ятi iсповiдника патpiаpха-каpдинала Йосифа Слiпого / І. Музичка. – Київ : [б. в.], 1999. – 387 с.

Б26619

86

Ш48

Шептицька, Софія (Графиня Софія з Фредрів Шептицька). Молодiсть i покликання о. Романа Шептицького / С. Шептицька ; Постуляція митрополита А. Шептицького, Репpинт. вид. – Львів : Монастиp Монахiв Студ. Уставу : Свічадо, 1994. – 155 c.

А23460

86

Б17

Базилевич, Анатоль Маpiя. Введення у твоpи Митpополита Андpея Шептицького: пастиpськi листи (2.VІІІ.1899 – 7.ІХ.1901 p.). Т. 1: Репpинт. вид. пеpшої частини книги / Анатоль Маpiя Базилевич. – Львів : Свічадо, 1993. – 237 c.

А29325

63.3(4УКР)

Ц26

Цвенгрош, Густав. Апостольський Престол і Митрополит Андрій Шептицький / Г. Цвенгрош. – Львів : [б. в.], 1991. – 38 с.

Головко, Тарас. Життєвий чин митрополита Андрея Шептицького : (розмова з Ігорем Набитовичем) // Дзвін : громадсько-політичний та літературний. – 2025. – № 2. – С. 180-186.

Отець Севастіян Дмитрух: «Робимо музей не для митрополита Андрея, а для себе» / записала А.-Л. Кокора // Локальна історія. – 2024. – № 12. – С. 88-93.

Головко, Тарас. Князь Церкви, або Життєвий чин митрополита Андрея Шептицького // Слово Просвіти. – 2023. – № 46. – С. 8-9.

Тарасюк, Тетяна. Семантика регулятива батько/отець у посланнях Андрея Шептицького // Дивослово (Українська мова й література в навчальних закладах). – 2021. – № 4. – С. 34-39.

Костенко, Т. Василь Стефаник: листи до Шептицького : до 150-річчя класика // Літературна Україна. – 2021. – № 9. – С. 1, 3.

Мудрі слова митрополита // Пульс. – 2019. – 28 берез. – С. 4.

Григорчук, Микола. Життя і діяльність митрополита Андрея Шептицького на тлі його епохи // Київ. – 2020. – № 11-12. – С. 164-176.

Державець, світоч нації : до 155-річчя митрополита Андрея Шептицького // Слово Просвіти. – 2020. – № 37. – С. 2.

Горак, Роман. Увійди в радість мою. Есеї про Митрополита Андрея Шептицького // Дзвін. – 2019. – № 1, 2, 4.

Микитюк, Микола. Фінансово-економічна діяльність Митрополита Андрея Шептицького як основа структурної перебудови економіки України // Історія в школі. – 2017. – № 7/8. – С. 5-11.

Пац, Марія. Досвід митрополита Андрея Шептицького для сучасних реформ в Україні: учнівське дослідження // Географія та економіка в рідній школі. – 2017. – № 5. – С. 28-34.

Будзей, О. Андрей Шептицький і Кам’янець // Подолянин. – 2015. – 24 лип. – С. 8.

Мартинюк, Н. Праведник світу: до 150-річчя від дня народження Андрея Шептицького // Новий шлях. – 2015. – 30 лип. – С. 3.