Пошук по сайту

ПРИЛЮК
Дмитро Михайлович
(1918 – 1987)

Народився Дмитро Михайлович 8 листопада 1918 р. у с. Божиківці Деражнянського району Хмельницької області. Після закінчення у 1937 р. Божиківської середньої школи навчався у Харківському комуністичному інституті журналістики.

З перших днів Великої Вітчизняної війни Д. М. Прилюк перебував на Південно-Західному фронті, потім навчався на курсах політичного складу запасу при Військовому окрузі, був заступником командира стройової роти по політичній частині 145-ї особливої бригади 3-ї ударної армії Калінінського фронту, вчився та викладав тактику у Харківському вищому авіаучилищі штабних офіцерів у м. Алма-Аті.

Після демобілізації Дмитро Михайлович тривалий час працював кореспондентом і редактором вінницьких, полтавських і київських обласних газет. Завершив Д. М. Прилюк свою суто журналістську кар'єру 1958 р. у республіканській газеті «Колгоспне село» (нині «Сільські вісті»).

Понад чверть століття свого життя віддав Дмитро Михайлович підготовці фахівців-журналістів при Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка. Працював виконувачем обов'язків доцента, старшим викладачем, доцентом, професором, завідувачем кафедри теорії та практики партійно-радянської преси, завідувачем кафедри журналістської майстерності та літературного редагування. Протягом 1965-1969 і 1972-1982 рр. його обирали деканом факультету журналістики. Вже працюючи в університеті, Дмитро Михайлович у 1968 р. захистив кандидатську і 1977 р. - докторську дисертацію - «Общественное назначение журналистского произведения».

З приходом Дмитра Михайловича Прилюка на факультет і завдяки його старанням журналістський заклад перетворився на потужну і злагоджено функціонуючу структуру з трьома формами навчання (стаціонарною, заочною, вечірньою), у складі якої постало п'ять (замість двох) кафедр, запрацювали такі важливі підрозділи, як фотолабораторія , відтак навчальні радіо- та телестудія, клас машинопису, кабінет журналістики, навчальна друкарня, з появою якої пожвавилося видання навчально-методичної літератури. Згодом налагодився випуск факультетської газети «Молодий журналіст».

У журналістську науку Д. М. Прилюк увійшов як один із кращих її теоретиків і основоположників української школи журналістики. Визначальними віхами на шляхах її становлення стали його фундаментальні твори: двотомний підручник «Теорія і практика журналістської творчості», «Мистецтво писати» тощо. Вони сприймалися громадськістю як помітні явища в освітянсько-науковому процесі, мали широкий резонанс, дістали схвалення і високу оцінку в науковців журналістських закладів нашої країни, за кордоном. Його підручниками і нині послуговуються викладачі та студенти журналістських навчальних закладів України, близького й далекого зарубіжжя.

Відданість Дмитра Прилюка усьому національному, українському пронизувала його педагогіку, прозу, публіцистику (книжки «Одвічне», «Село на нашій Україні», «Де ти, доле?», «Повноколосся», «Земносили», «Роки неспокійного сонця»...), проявлялася у його вдачі, поведінці, ставленні до колег і студентів, навіть у зовнішньому.

Дмитро Михайлович Прилюк встиг за своє життя дуже багато, залишив глибокий і добрий слід на літературній, журналістській, науковій, освітянській ниві. Його заслуги скромно, одним рядком відзначені в Українській Радянській Енциклопедії, в «Історії міст і сіл України». На будинку, де багато літ він жив, установлено меморіальну дошку.

Помер Д. М. Прилюк 29 вересня 1987 р. у м. Києві, похований на Байковому кладовищі.