Багато років минуло від незабутнього березня 1944 року, але й сьогодні величний подвиг захисників і визволителів залишається невичерпним джерелом патріотизму, вірного служіння своєму народу. У цей славний день ми згадуємо всіх, чиє життя забрала війна, низько вклоняємося та складаємо глибоку шану ветеранам, які на своїх плечах винесли тягар війни та підняли країну з руїн у повоєнні роки. Ми уславлюємо тих, хто самовідданою працею наближав світлий день Перемоги.

В перші дні нового 1944 року в ході Житомирсько-Бердичівської операції (24.12.1943–14.01.1944) війська 60-ї армії генерал-полковника І. Черняховського розпочали наступальні дії на півночі нашого краю. 1 січня було визволено перший пункт області – с. Ганнопіль Славутського району. Підрозділи 322-ї стрілецької дивізії полковника П. Лащенка із cходу форсували річку Случ і 9 січня оволоділи районним центром Полонне. 16 січня партизанський загін І. Музальова із з’єднання ім. Михайлова, у взаємодії з передовими частинами 226-ї Глухівсько-Київської дивізії полковника В. Петренка, атакували гарнізон противника в Славуті, остаточно звільнивши місто 18 січня 1944 року.

Закріпившись на півночі області, Червона Армія майже одразу розпочала іншу наступну операцію – Рівненсько-Луцьку (27.01–11.02.1944), основним досягненням якої стало визволення значного залізничного вузла та міста Шепетівка. В боях брали участь війська 60-ї армії та 2-ї повітряної армії генерал-лейтенанта С. Красовського. Зокрема, частини 18-го стрілецького корпусу генерал-майора І. Афоніна та 4-го танкового корпусу генерал-майора П. Полубоярова оточили місто з південного заходу, відрізавши противнику шляхи відступу, і 11 лютого остаточно очистили Шепетівку від ворога.

Таким чином, Червона Армія в січні-лютому 1944 р. звільнила північні райони області та досягла головної мети – зайняла зручний рубіж для нанесення удару у фланг і тил німецької групи армії «Південь». Враховуючи це, Ставка Верховного Головнокомандуючого поставила завдання військам 1-го Українського фронту 18 лютого розпочати підготовку нової масштабної наступальної операції в напрямку Тернопіль – Проскурів з подальшим форсуванням річки Дністер, оволодінням містом Чернівці та виходом на кордон СРСР.

Розроблена нова операція отримала назву Проскурівсько-Чернівецька. Перед самим початком операції, 29 лютого в районі Славути потрапив під обстріл і був смертельно поранений командуючий 1-м Українським фронтом генерал армії М. Ватутін, внаслідок чого, 1 березня командуючим фронтом призначили Маршала Радянського Союзу Г. Жукова.

4 березня 1944 р. розпочалася Проскурівсько-Чернівецька операція (04.03–17.04.1944). Наші війська після масованої артпідготовки та за підтримки авіації повели масштабний наступ по всьому фронту. Вже до кінця другого дня прорив розширився до 180 км по фронту та 50 км у глибину. В період 3-6 березня було звільнено до 500 населених пунктів області, в тому, числі Ізяслав, Теофіполь, Ямпіль, Остропіль.

Війська ударної групи, маючи попереду танкові з’єднання, не знижували темпів наступу і 7-11 березня вийшли на рубіж Тернопіль – Проскурів та перерізали важливу для лівого крила німецьких військ залізницю Львів – Одеса, «вбивши», таким чином, між 4-ю та 1-ю танковими арміями противника глибокий клин. 8 березня була звільнена Стара Синява, 9 – Красилів і Старокостянтинів, 11 – Волочиськ. В боях за ці райцентри відзначилися воїни 1-ї гвардійської, 1-ї та 3-ї гвардійської танкових, 2-ї повітряної армії.

Опинившись перед фактом можливого провалу фронту, противник зосередив свої основні сили (6 піхотних та 9 танкових дивізій) на рубежі Хмільник – Проскурів – Тернопіль та провів ряд контрударів. Особливо запеклі бої розгорнулися на підступах до Проскурова, який відігравав на той час ключову роль в стратегічних планах противника. 11 березня наші війська були всього за 10-15 км від міста, але німецька армія зуміла зупинити подальше просування Червоної Армії майже на два тижні. Про важкі бої поблизу Проскурова свідчить, зокрема, повідомлення командуючого 1-ї армії генерал-полковника А. Гречка, адресоване командуючому 1-м Українським фронтом Маршалу Г.Жукову: «16.03.1944 р. Перед фронтом 1-ї армії на ділянці Лісові Гринівці – Меджибіж знаходиться танкове угрупування противника в складі 1, 6, 11, 16, 17 танкових дивізій та залишки танкової дивізії СС «Райх». Усього 515 танків та 115 САУ. Аналізуючи запеклі бої армії в районі Аркадійовець, Терешовець, Шпичинець, роблю висновок, що противник на жодному з діючих зараз фронтів не б’ється з такою жорстокістю, як на Проскурівському напрямку». Цей документ підтверджує відомі слова із спогадів Маршала Г. Жукова про те, що на подільській землі з 7 березня «…зав’язалася така запекла битва, якої ми не бачили з часів Курської дуги».

Враховуючи складність становища, командування 1-м Українським фронтом тимчасово призупинило наступ на головному напрямку для того, аби підтягнути артилерію, перегрупувати сили, поповнити війська боєприпасами.

21 березня наші війська відновили наступ, завдавши потужного удару із району Волочиська на Чортків та прорвавши фронт в напрямку міста Чернівці. Таким чином, проскурівське угрупування германських військ було охоплене з заходу і для нього залишився єдиний вихід – відступати на південь.

Сильно укріпленим виявився Проскурів. Навколо міста генерал-фельдмаршал Манштейн сконцентрував понад 500 танків, артилерію, піхоту. Проскурів був важливим стратегічним пунктом для німців, адже в ньому дислокувалися штаби групи гітлерівських армій «Південь» та 1-ї танкової армії. Місто стало центром по забезпеченню армійських підрозділів провіантом, пальним та амуніцією, що зберігалися на 25 складах. Через нього проходила важлива залізнична лінія, яка забезпечувала технікою та провіантом всі південні формування німецької армії. Німці збиралися до останнього утримувати важливий для них у стратегічному відношенні пункт. Ними завбачливо було створено розгалужену систему мінних полів, сконцентровано значну чисельність артилерії та вкопано в землю танки для стрільби прямою наводкою.

Два тижні наші війська у важких боях намагались зламати німецькі оборонні рубежі на північних підступах до Проскурова. В одному із таких боїв загинув командир авіаційного полку, Герой Радянського Союзу, полковник Л. Шестаков. Вирішальним стало 24 березня. У цей день 304-а стрілецька дивізія раптовою атакою оволоділа Лезневим. Частини 127-ї дивізії атакували Гречани, а розвідники 2-ї повітряно-десантної дивізії з боєм увірвалися в Ружичну. Таким чином, місто було оточене, шляхи відступу ворогу відрізані. За цих умов відтягувати час було небезпечно, тому радянське командування вирішило звільнити Проскурів в ніч на 25 березня. Атаки на місто почалися одночасно з різних напрямків. Підрозділи 107-го корпусу захопили залізничну станцію, аеродром, обласну, а потім міську лікарні. Через кам'янецький і фельштинський переїзди воїни 2-ї повітряно-десантної дивізії пробились до центру міста, інші військові з'єднання вийшли на Заріччя і форсували Південний Буг (біля нинішнього Хмельницького кооперативного торговельно-економічного інституту). Атакований з усіх боків ворог намагався вирватися з міста. Запеклий бій точився в усіх куточках міста при підтримці артилерії і масованих ударів з повітря. Проскурів звільнили під ранок 25 березня.

Під час боїв за місто було знищено 1700 солдатів та офіцерів противника, 15 танків, 38 гармат, 1060 автомашин та бронетехніки, захоплено чимало трофеїв.

Розвиваючи успіх, війська 1-ї гвардійської армії та 3-ї танкової армії, за підтримки із східного флангу 18-ї та 38-ї армій, продовжували стрімкий наступ на південь області. Одночасно з’єднання 4-ї танкової армії, здійснивши обхідний маневр із району Волочиська, вже 24 березня вийшли на околиці Кам’янця-Подільського та оволоділи с. Довжок. Ввечері 25 березня танкові та механізовані бригади 10-го гвардійського Уральського добровольчого танкового корпусу генерал-майора Є. Бєлова розпочали штурм міста й на 10 годину ранку 26 березня 1944 р. звільнили Кам’янець-Подільський.

Особливо запеклими виявилися бої в період з 27 березня по 2 квітня, коли між Проскуровим та Кам’янець-Подільським (район Дунаївці – Смотрич) були затиснуті в котел 1-а танкова армія противника з супутніми дивізіями (всього 21 дивізія). Але ціною тяжких втрат німецька армія вирвалася з оточення на захід через р. Збруч у напрямку на Бучач, де 7 квітня з’єдналась із своїми військами, які нанесли зустрічний контрудар з району південно-східніше Львова.

Тим часом, війська Червоної Армії вийшли на беріг річки Дністер, звільнивши 4 квітня 1944 р. с. Жванець – останній населений пункт Кам’янець-Подільської області.

Батьківщина дала високу оцінку подвигам військових, що відзначилися під час визволення нашого краю. 22 воїни удостоєні звання Героя Радянського Союзу, більше 15 тисяч солдатів та офіцерів отримали високі державні нагороди, 51 військове з’єднання було нагороджено орденами, 80 частин та з’єднань удостоєні почесних найменувань «Проскурівських» – 31, «Кам’янець-Подільських» – 12, «Шепетівських» – 12, «Старокостянтинівських» – 12, «Ізяславських» – 5, «Ямпільських» – 5, «Остропольських» – 3.

Література

1. Внесок учасників війни – трудівників тилу Хмельниччини в перемогу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років. Актуальні проблеми життєдіяльності учасників війни і шляхи їх вирішення: зб. матеріалів обл.. наук.-практ. конф. – Хмельницький: ХУУП, 2012. – 190 с.
2. Дембицький Н.П. Бои за Каменец весной 1944 г. – Каменец-Подол.: Абетка, 1999. – 116 с.
3. Завальнюк О.М. Хмельниччина у 1941-1944 рр.: хроніка війни / О.М. Завальнюк, О.Б. Комарніцький, Ю.В. Олійник. – Кам’янець-Поділ.: Абетка – НОВА, 2005. – 140 с.
4. Єсюнін С. Визволення області: 94 дні запеклих боїв / Календар знаменних і пам’ятних дат Хмельниччини на 2014 рік / Упр. культури, національностей та релігій Хмельниц. облдержадмін., ХОУНБ ім. М. Островського; уклад.: В. Мельник, О. Баваровська. – Хмельницький, 2013. – С.54-59
5. Макухин М.Е. Мартовские громы. – Хмельницький: Поділля, 1995. – 188 с.
6. Проскурівсько-Чернівецька операція – видатна подія Другої світової війни: зб. док. і матеріалів / упоряд.: М.П. Вавринчук, О.М. Завальнюк, П.Я. Слободянюк. – Хмельницький, 2009. – 385 с.
7. Скрипко В.П. Визволення Хмельниччини від німецько-фашистських загарбників // Матеріали IX Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Кам’янець-Поділ., 1995. – С. 13-15.
8. Хмельниччина в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.) або Поділля очима солдатів Вермахту / упоряд.: Ю.В. Олійник, В.В. Галатир [та ін.]. – Хмельницький: ПП Мельник А.А., 2013. – 116 с.: іл.
9. Щур О.Т. Етапи визволення Хмельниччини від німецько-фашистських загарбників (січень-квітень 1944 року) // Матеріали ХІ Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Кам’янець-Поділ., 2004. – С. 96-108.