Пошук по сайту

115-а річниця від дня народження
Катерини Василівни Білокур

Україні було послано велику мисткиню, у творчості якої поєдналися розум і талант українського народу. Катерина Білокур – талановита жінка, народна майстриня, творча людина, самоучка, богданівська чарівниця – так її називають.

Напередодні відзначення 115-ї річниці від дня народження Катерини Василівни Білокур працівники відділу мистецтв провели просвітницьку годину для користувачів Хмельницького міського територіального центру соціального обслуговування.

Під час заходу присутні дізналися про цікаві моменти з життя Катерини Білокур, переглянули презентацію «Квітковий рай» із світлинами її робіт та фрагментами фільмів «Гра долі. Життя в обіймах квітів» та «Катерина Білокур. Послання» (реж. Ольга Самолевська), прослухати пісню Н. Матвієнко «Квітка - душа» у виконанні хору «Берегиня». На завершення працівники презентували літературу за даною тематикою.

Катерина Василівна Білокур народилася 7 грудня 1900 році в селі Богданівка Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині Київської області) в селянській родині. Приблизно у 6-7 років вона самотужки навчилася читати. На сімейній раді було вирішено – у школу Катрю не віддавати, оскільки читати вона і так вміє, на цьому її освіта закінчилася.

Перші спроби малювати робила вуглиною на шматку домашнього полотна. Удень працювала в полі, на городі, а ввечері, попоравшись у господарстві, до ночі малювала.

У 20-х роках двічі хотіла вступити до художньо-керамічного технікуму в Миргороді, але не мала атестата про середню освіту. Отож мусила всього досягати самотужки. І вона накинулася на малювання ще з більшою пристрастю. Вчителем для неї стала жива природа.

Вражена, почутою по радіо, піснею «Чи я в лузі не калина була?» Катерина написала листа прославленій виконавиці Оксані Петрусенко, і саме вона все зробила, щоб у Полтаві зацікавилися художницею. Вже у другій половині 1940 р. в Полтаві було влаштовано її першу персональну виставку. Лише на сороковому році життя про Катерину Білокур заговорили, як про самобутню мистецьку особистість.

Потім була війна… і нелегкі післявоєнні роки, але Катерина не полишала своєї справи, малювала.

П’ятдесяті роки становлять вершину творчості художниці. У 1954 році в Парижі на міжнародній виставці демонструються її картини, які високо оцінив Пабло Пікассо. Весь світ облетіли його слова: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї на цілий світ!». Через два роки Катерині Білокур присвоєно було звання народної художниці України.

На обласних, міжнародних виставках біля її полотен завжди людно, подив, зачарування. А в рідному селі вона працювала взимку в хаті, де від холоду вода у відрі замерзала…І ґрунтованого полотна, і необхідних фарб постійно бракувало…Але, долаючи морок життя, нестатки, вона писала дивовижні картини, якими зачудовується світ!