Пошук по сайту

Вікно в Америку

Клуби

Новини та події

Ресурси

Посилання

Програми

Велике читання

Історичний контекст

1920-і

Рей Бредбері народився 22 серпня 1920 року.
Євгеній Замятін закінчує свій науково-фантастичний роман “Ми”, який справив істотний вплив на суспільну думку.
У 1926 році виходить перший випуск журналу “Amazing Stories” (“Дивовижні історії”). Бредбері буде серед його перших передплатників.

1930-і

Бредбері починає писати власні історії про Бака Роджерса.
Орсон Веллс випускає радіоспектакль "Війна світів".
Нацисти палять книжки по всій Німеччині; кадри кінохроніки жахають підлітка Бредбері.

1940-і

Бредбері одружується з Маргеріт Мак-Клур у 1947 році й публікує свою першу книжку “Темний карнавал”.
Опубліковано роман Орвелла “1984”.
Комісія з розстеження антиамериканської діяльності досліджує кіноіндустрію.

1950-і

Бредбері публікує “Марсіанські хроніки” в 1950 році та “451? за Фаренгейтом” у 1953 році.
Курт Воннегут пориває з журналом “Galaxy” (“Галактика”).
Холодна війна ставить під загрозу громадянські свободи письменників у США та їхні життя в Радянському Союзі.

1960-і

Бредбері номіновано на “Оскара” за короткий анімаційний фільм “Ікар Монгольф’є Райт” (1962).
“Присмеркова зона”, “Зовнішня межа” і “Зоряний шлях” започатковують нову генерацію наукової фантастики.
Виходить фільм Трюффо “451? за Фаренгейтом” з Оскаром Вернером і Джулією Крісті в головних ролях.

1970-і

Бредбері нагороджено пожиттєвою Світовою премією в жанрі фантастики.
Екіпаж космічного корабля “Аполлон 15” назвав один із кратерів “Кратером кульбаб” за мотивами роману Бредбері “Вино з кульбаб”.
У 1977 році виходять “Зоряні війни”, і наукова фантастика востаннє сприймається як культовий жанр.

1980-і

Бредбері отримує пожиттєву премію американського ПЕН-центру за особливі досягнення.
Вільям Гібсон започатковує субжанр наукової фантастики – кіберпанк.
Виходить іще п’ятнадцять книг Бредбері, в тому числі збірник жахів “Конвектор Тойнбі”.

1990-і

Бредбері пише свої мемуари “Зелені тіні, білий кит” про створення сценарію за романом Мелвілла “Мобі Дік”.
Багато журналів наукової фантастики переходять в он-лайновий формат.
У 1999 році Бредбері ледь не помирає від інсульту. Він редагує свій перший детективний роман, іще лежачи в лікарні.

2000-і

Більше нагород: Національна книжкова нагорода за визначний внесок в американське письменство і Національна медаль мистецтв.
Дружина Бредбері помирає у 2003 році.
Біографія “Хроніки Бредбері”, написана Семом Веллером, з’являється у 2005 році.
Авторська інсценізація роману “451? за Фаренгейтом” з’являється на Бродвеї у 2006 році.

“Папір горить, але слова відлітають”. Цю фразу про спалення книжок, яку сказав загиблий мученицькою смертю рабі Акіба Бен Йозеф, написано на одній зі стін Публічної бібліотеки Лос Анджелеса – улюбленої бібліотеки Рея Бредбері, яка так само вижила у жахливій пожежі 1986 року. Ця фраза підкреслює і правдивий факт, який часто ігнорується: цензура майже ніколи не спрацьовує. Заборона чи спалювання книжки може лише тимчасово вилучити її з обігу, натомість це, як правило, викликає у людей ще більший інтерес і бажання її прочитати. Під керівництвом Йосифа Сталіна та його наступників у Росії забороняли “підозрілі” книжки і вбивали чи ув’язнювали їх авторів, але ці публікації підпільно або через “самвидав” переходили з рук у руки і зрештою допомогли розвалити радянську систему. Адольф Гітлер закликав своїх послідовників спалювати книжки єврейських або “підривних” авторів, проте найкращі з цих книжок пережили нацистську Німеччину на добрих шістдесят років. Своєрідна іронія міститься в тому, що численні спалювання книжок нацистами допомогли надихнути Бредбері на створення роману “451? за Фаренгейтом” – одного з найрізкіших викриттів цензури в усій світовій літературі.

І яка іронія в тому, що це звинувачення Бредбері на адресу цензури так само було не раз цензуроване. Через чотирнадцять років після першого видання роману “451? за Фаренгейтом” деяким працівникам освіти вдалося переконати його видавця випустити спеціальне видання. У ньому було змінено понад 75 параграфів, щоб вилучити окремі лайки і “вичистити” з книжки два епізоди. (Наприклад, другорядний персонаж виявився не “п’яним”, а “хворим”). Коли Бредбері дізнався про ці зміни, він висунув вимогу, щоб видавець забрав з продажу відцензуровану версію, і той погодився. З 1980 року публікується лише оригінальний текст Бредбері. Внаслідок цього деякі школи вилучили книжку з обов’язкового списку літератури. Під час усіх цих спроб “облагородити” роман або й узагалі позбутися його Бредбері непохитно захищав свій шедевр і написав епілог, включений у деякі видання:

“Не ображайте мене стинанням голови, обрубуванням пальців або видушуванням повітря з легень, що їх ви плануєте вжити до моїх творів. Мені потрібна моя голова, щоб хитати або кивати нею, моя рука, щоб махати нею або стискувати її в кулак, мої легені, щоб кричати або шепотіти. Я не стану спокійно в шафу, вихолощений, переставши бути книжкою”.

“Грона гніву”

Постійно перебуваючи серед книжок, що їх найчастіше забороняв американський літературний канон, роман Джона Стейнбека 1937 року зіткнувся з незліченними протестами з боку бібліотечних мереж і шкільних округів. Однією з найпоширеніших претензій була скарга на зображення сільських жителів, як було написано в одній петиції, “нікчемними, неосвіченими, вульгарними і богохульними”.

“Убити пересмішника”

Комітет інтелектуальної свободи Американської бібліотечної асоціації вніс книжку Гарпер Лі 1960 року в десятку тих, що найчастіше підлягали критиці. Багато шкільних округів заборонили її за образи на расовому грунті й поодинокі лайливі слова.

“Прощавай, зброє”

Третій роман Ернеста Гемінгвея (1929) користувався популярністю і мав гучний успіх, хоча органи влади в Америці й поза її межами не погоджувалися з цим. Книжку спочатку було надруковано у п’яти випусках журналу “Скрібнер”, який офіційні особи Бостона забороняли як непристойний. В Італії роман було визнано непатріотичним через неприкрашений, але достовірний опис відступу італійської армії з Капоретто.

“Пригоди Гекльберрі Фінна”

Публічна бібліотека Конкорда, штат Массачусетс, оголосила безсмертний шедевр Марка Твена, коли він уперше вийшов з друку в 1885 році, “сміттям, придатним тільки для нетрів”. Національна асоціація за прогрес кольорового населення вимагала його вилучення з програм середніх шкіл міста Нью-Йорк у 1957 році з нової причини: нібито за наявність расистського змісту.